З доповіді Керуючого справами Української Православної Церкви митрополита Антонія (Паканича) на Міжнародній науковій конференції «Соборність Церкви: богословські, канонічні та історичні виміри».

В останні роки в православному богослов'ї помітно загострилася дискусія про співвідношення соборного начала і першості у Вселенській Церкві. Сьогодні ієрархи і богослови Константинопольського Патріархату викладають особливий погляд на першість, який викликає серйозну критику з боку інших Помісних Церков.

У досить ясному вигляді ця концепція першості викладена і в ряді виступів Патріарха Варфоломія, і в ряді офіційних документів Константинопольського Патріархату, і в публікаціях ієрархів і богословів Константинопольської Церкви (таких, наприклад, як митрополит Іоанн (Зізіулас), архієпископ Елпідофор (Ламбрініадіс), архімандрит Іоанн (Мануссакіс) та ін.).

Нова концепція першості базується на уявленні про те, що першість на всіх трьох рівнях церковного буття (єпархіальному, Помісному і Вселенському) має однакову природу. Для згаданих богословів є типовим проведення прямої аналогії між еклезіологією і тріадологією. Як у Святій Трійці є першість Бога Отця (монархія Отця), так і на всіх рівнях церковного буття обов'язково має бути присутня особиста першість. На єпархіальному рівні відображенням монархії Отця є служіння єпископа, на Помісному рівні – служіння предстоятеля Помісної Церкви, а на Вселенському – служіння Вселенського патріарха. З цього робиться висновок про те, що першість на Вселенському рівні не може бути представлена будь-якої інституцією (тобто Собором). Вона обов'язково повинна втілюватися в особистості. Навіть коли збирається Вселенський Собор, він необхідно припускає ієрарха, який очолює його роботу. Тому навіть Вселенський Собор стає неможливим без персональної першості.

Як ми бачили, в постановах Вселенських Соборів, звичайно, є вчення про першість певних кафедр у Вселенській Церкві. Однак, перш за все, ця першість ясно іменуються лише першістю честі, а не першістю влади. Крім того, отці як Другого, так і Четвертого Вселенського соборів ясно говорять про те, ця першість обумовлена політичним піднесенням Константинополя. Тобто, джерелом особливої честі, якою була вшанована Константинопольська кафедра, є рішення Вселенського Собору. Саме Собор наділяє перевагами того чи іншого ієрарха.

Однак, прихильники теорії про особливі права Константинопольського Патріарха дивляться на справу інакше. Наприклад, архієпископ Елпідофор прямо пише, що вчення про те, що першоієрарх Вселенської Церкви отримує свої повноваження від собору, є рівноцінним твердженням, що джерелом монархії Отця є Син і Святий Дух. З точки зору архієпископа Елпідофора уявлення про Собор як про джерело вищої влади в Церкві може привести до спотворення догматичного вчення про Святу Трійцю. Архиєп. Елпідофор наполягає, що першість у Вселенській Церкві має виключно Божественну санкцію. Крім того, це не тільки першість честі, а й першість особливої влади. Тому Константинопольський патріарх у Вселенській Церкві є не першим серед рівних, а першим без рівних.

Таке розуміння першості тягне за собою і особливий погляд на систему Помісних Православних Церков. Сьогодні Патріарх Варфоломій досить послідовно критикує ідею про те, що світове Православ'я є сім'єю рівних автокефальних Церков. Таку точку зору він вважає «протестантською ідеєю». В одному зі своїх інтерв'ю у 2020 р. Патріарх Варфоломій навіть закликав переглянути православне вчення про Церкву, щоб очистити його від подібних протестантських впливів: «ми, православні, повинні піддати себе самокритиці і переглянути нашу еклезіологію, якщо ми не хочемо стати федерацією церков протестантського типу». Альтернативу такому нібито протестантському погляду на церкву Патріарх Варфоломій вказав досить ясно: «ми повинні визнати, що в неподільному Вселенському Православ'ї є один "перший", не тільки по честі, але і "перший" з особливими обов'язками і канонічними повноваженнями, покладеними на нього Вселенськими Соборами».

Особливими владними повноваженнями, які намагається засвоїти собі Константинопольський Патріарх, є, перш за все, ексклюзивне право надання автокефалії іншим Помісним Церквам, таке ж ексклюзивне право приймати апеляції від кліриків інших Помісних Церков на прийняті в цих Церквах судові рішення і право здійснювати духовне опікування всією православною діаспорою. Константинопольський Патріарх наполягає, що він має особливу екстериторіальну юрисдикцію і фактично є главою Вселенської Церкви. Про це, наприклад, прямо сказано в Томосі про надання автокефалії так званій «Православній Церкви України».

Позиція Руської Православної Церкви є принципово іншою. Ще 25 грудня 2013 р. Священний Синод Руської Православної Церкви прийняв документ «позиція Московського Патріархату з питання про першість у Вселенській Церкві». У цьому документі підкреслюється, що першість на єпархіальному, Помісному і Вселенському рівнях має різні джерела і різну природу. Джерелом першості єпископа у своїй єпархії є «апостольське спадкоємство, що перелається через хіротонію». Джерелом першості на рівні автокефальної Церкви є «обрання першого єпископа Собором (або Синодом), що володіє повнотою церковної влади». Що ж стосується першості на рівні Вселенської Церкви, то його джерелом є «канонічне предання Церкви, зафіксоване у священних диптихах і визнається всіма автокефальними Помісними Церквами». Канони не наділяють першого по честі єпископа у Вселенській Церкві якимись владними повноваженнями. Таким чином, як природа першості на різних рівнях церковного буття, так і функції єпископів, які наділені першістю, є різними.

У документі принципово відкидається сама ідея про наявність в Церкві якогось «Вселенського архієрея» з особливими повноваженнями. З точки зору Руської Православної Церкви, першість честі Константинопольського Патріарха передбачає, наприклад, що під час загальних богослужінь Предстоятелів Помісних Церков йому надається право їх очолювати. Також на міжцерковних форумах представники Константинопольського Патріархату мають право головування. Таким чином, першість честі є аналогом дипломатичного протоколу, який регулює спілкування між Помісними Церквами, але не підносить одні Церкви над іншими.

Цей документ Руської Православної Церкви викликав негативну реакцію з боку Константинопольського Патріархату. І сам патріарх Варфоломій, і інші єпископи Константинопольської Церкви продовжують наполягати на особливій першості влади Вселенського патріарха.

Спроби Константинопольського Патріархату реалізувати на ділі свої особливі повноваження неодноразово призводили до конфліктів у взаєминах між Помісними Церквами. І сьогоднішня глибока криза у світовому Православ'ї породжена грубим втручанням Константинопольського патріарха в церковне життя в Україні. При чому це своє втручання Константинопольська Церква обґрунтовує все тими ж нібито наявними у неї особливими повноваженнями.

Ми повинні з усією відповідальністю сказати, що вчення про першість у Вселенській Церкві в тому вигляді, як його формулюють сьогодні богослови Константинопольського Патріархату, є для нас неприйнятним. Ми бачимо, що це вчення стало сьогодні серйозною загрозою для єдності світового Православ'я. Більш того, реалізація на практиці такого розуміння першості веде до підриву соборного начала в церковному управлінні.

Для нас вельми показово, що патріарх Варфоломій послідовно відкидає всі пропозиції про Соборне обговорення тієї важкої ситуації, яка склалася в Україні. Наприклад, у 2019 р. прямий заклик Предстоятеля Албанської Православної Церкви архієпископа Анастасія скликати Синаксис Предстоятелів Помісних Православних Церков для пошуку шляхів виходу з кризи був відкинутий Константинопольським патріархом. Ініціатива Єрусалимського патріарха про зустріч Предстоятелів Помісних Православних Церков в Аммані в 2020 р. також не була підтримана Константинопольським Патріархом.