Якщо ми не хочемо позбавлятися вантажу, що прив'язує нас до землі, це починає робити Господь.

Гоніння на Українську Православну Церкву – це час очищення від баласту, що накопичився в ній, та випадкових людей, які найбільше в житті цінують «золотий пісок». Про це сказав митрополит Черкаський і Канівський Феодосій у відеозверненні до віруючих, записаному в умовах домашнього арешту 16 травня 2023 року.

Нижче наводимо текстову версію фрагменту відеозапису.

«Церкву прийнято порівнювати з кораблем, ця метафора найпоширеніша. Але сьогодні хотілося б порівняти нашу Українську Православну Церкву з повітряною кулею, повітряним судном, яке пливе небом, наповнене гарячим, теплим повітрям молитов та духовного життя. Це гаряче повітря підіймає повітряну кулю все вище, і її плин по небу відбувається ось уже понад чверть століття в Україні рівно, безтурботно. Ми відновлювали храми, зруйновані монастирі, ми налагоджували духовне життя в обителях та освіту в духовних школах, семінаріях та академії.

Звичайно, на кошику повітряної кулі завжди буває прив'язаний баласт. І баласт був, і частково залишається, і на кошику нашої повітряної кулі. Це мішки з піском, іноді із «золотим піском». Що це за баласт, що це за вантаж, якого потрібно позбуватися, коли куля починає втрачати висоту і може впасти? Це життєвий комфорт, добробут, це добрі стосунки з чиновниками або з політиками, це хороша думка про нас, про Церкву, у суспільстві, це все земне, що прив'язує нас своїм тягарем до землі, не даючи відірватися думкою та життям своїм горί, у Небеса.

Дуже багато баласту нагромадилося за цю чверть століття, дуже багато. У вигляді зайвого благополуччя, закостенілості нашої, в особі багатьох людей, які оточили Церкву і нині поступово відпадають від Неї. У вигляді нашого підігравання багатьом ідеям і думкам, які не відповідають ані Євангелію, ані взагалі здоровому, духовному стану людини. Все це вантаж і баласт, і якщо ми самі не хочемо його позбуватися добровільно, скидати ці мішки з піском, щоб не розбитися, це за нас починає робити Господь. Він рятує нас від баласту.

Ось Господь уже почав різати мішки, скидати їх на землю, щоби ми з вами, хто в Церкві перебуває, у кошику, що мчить повітрям, не загинули, не розбилися. Нас починають гнати, нас перестали поважати, ми не маємо можливості більше відновлювати монастирі, благодійники розбіглися чи відвернулися, політики, влаштовуючи свої земні справи, тримаються від Церкви подалі, чиновники розбіглися в різні боки, оскільки в них свої інтереси, сім'я, кишеня, кар'єра. Ці мішки з баластом Господь відрізає від нас, щоб урятувати нас.

Але скажу більше. Окрім баласту, якого обов'язково Бог позбавить нас повністю, щоби ми знову здійнялися у світле, кришталеве, чисте Небо духовного життя і дихали повітрям справжнім, а не смердючим, приземним, – окрім баласту з нами подорожують іще й пасажири, які підсіли випадково на нашу повітряну кулю протягом цієї чверті століття. Такі є не лише серед нашого оточення, а й навіть серед духовенства. І зараз, коли куля на межі падіння, коли баласт скидається, вони природно дивуються, кажуть: «Почекайте, адже ми чекали комфортної подорожі, комфортного польоту. Ми ніколи не думали, що таке буде. Давайте не скидатимемо баласт». І хапаються за ці мішки із золотом, громадською думкою, намагаються їх втягнути назад у кошик, але кошик від цього стає важчим.

Ці випадкові люди в Церкві намагаються не допустити нас усіх у вільний політ. Вони намагаються перешкодити Богові відрізати від нас це злоякісне і важке сміття, що тягне нас за ноги до землі.

Якщо вам це так важливо – стрибайте з кошика, допоки не високо, не розіб'єтеся. Разом зі своїми мішками. Вам тут нічого робити, Церква все одно піде вище. Вище у своєму стражданні, можливо, у своєму сповіданні. Церква все одно цього разу очиститься від усього земного нальоту і від того тлінного, що налипло на Неї за ці 30 років. І якщо воно вам дороге – залишайтеся з ним. Вам буде важче зістрибнути потім, коли ми піднімемося ще вище. Не мучте себе і не мучте Церкву.

А ми обов'язково дочекаємось того часу, коли знову зможемо дихати чистим, кришталевим повітрям Небес. Без цього всього, що є наносним. Без того, що багатьох із нас перетворило на людей землі. Коли кожен сам за себе, коли плутається головне і другорядне, коли приймаються рішення чи схвалюються думки, які ще якийсь час тому здавалися зовсім дикими і не відповідають духовному розуму. Ми обов'язково очистимося від цього. Господь очищає нас.

І ті, хто наші, або ті, хто випадково потрапив до кошика, але готовий із нами продовжити духовну подорож під особливим керівництвом Божественної благодаті, – летимо далі! Господь не залишить нас, все буде добре. Обов'язково все буде добре. І ми згадаємо ці дні як час, у який "убояшася страха, идеже не бе страх" (Пс. 52:6)».