Чи замислювалися ми, наскільки нами володіє заздрість? І це не пусте питання від якого можна просто відмахнутися.

Насправді, заздрість – це одна з найбільш замаскованих пристрастей, яку не так і просто виявити.

Наприклад, ми всі дуже любимо обурюватися (і часто, цілком справедливо) корумпованими чиновниками, хабарниками і т. ін. але чи стоїть за цим обуренням тільки почуття справедливості?

Події останніх років показали, що багато полум'яних борців з корупцією, потрапляючи у владу, часто стають самі ще більшими корупціонерами. Виходить, обурення злодійкуватими чиновниками цілком може бути мотивоване досить збоченим почуттям «справедливості»: чому це все йому, а не мені? А це і є справжня заздрість і жадібність.

Будемо чесними. Чи багато з нас таких, хто отримавши владу і доступ до багатства, утримався б від спокуси і не став би намагатися щось привласнити, просувати своїх родичів на високі пости та ін.? Адже навіть виправдання знайдеться: «А чим я краще за інших?», «А чому іншим можна, а мені ні?», «А я потім може бути поділюся з бідними» і т. ін.

Насправді корупція, хабарництво, привласнення суспільної власності, це ні щось далеке, що відбувається десь там «нагорі». Це все вже може бути в нашій душі і, хоч, розквітає цей бур'ян пишним цвітом, коли тільки з'явиться можливість, його паростки вже присутні в багатьох з нас.

Таким чином за зовні слушними вимогами справедливості стоїть банальна заздрість. При чому, заздрість низька, лицемірна і тому більш гріховна.

Звичайно, це не скасовує боротьби з корупцією в державі, але важливо завжди пильно дивитися і у власну душу і в ній боротися з нашою власною ж душевною «корупцією». Не обманювати себе почуттям фальшивої праведності. Прополювати бур'яни оманливої моральності і святенництва, щоб за ними виявилися приховані зарості заздрості і жадібності.

Якщо кожен з нас з терпінням і смиренням буде викорінювати в собі зло, його менше буде і в країні, і в усьому світі. Боротьбу з будь-яким злом завжди потрібно починати з себе.

Записала Наталя Горошкова