Непомітно для кожного з нас, в наше життя впроваджуються сучасні тенденції. Хочемо ми цього чи не хочемо.

Одна з найнебезпечніших, на мій погляд, – життя напоказ. Коли зовнішнє не відповідає внутрішньому, превалює над ним, підміняє суть з метою обману. Обгортка без вмісту. Вся людина тільки в зовнішньому, у видимому. Біжить безоглядно від усього глибокого, внутрішнього, невидимого.

Ще дві тисячі років тому Господь викривав цей гріх, волаючи до своїх співвітчизників:

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтеся пофарбованим гробам, які зовні здаються красивими, а всередині сповнені кісток мертвих і всякої нечистоти; так і ви по зовнішності здаєтеся людям праведними, а всередині виконані лицемірства і беззаконня».

Нічого немає нового під місяцем. Людина залишається незмінною.

Але, думаю, ніколи раніше дане явище так швидко не розвивалося і не поширювалося. Сьогодні «життя напоказ» захопило мільйони душ у свій полон.

Безумовно, цьому сприяв технологічний прогрес. Можливість в мить розповісти про себе тисячам людей. 

Страшно те, що людина поступово перестає бачити сенс, глибину, це стає їй не потрібним, зовнішні брязкальця і форми підміняють суть і задовольняють її. Такою брехнею задовольняється все більша кількість людей.

Брехня стає нормою. Люди втрачають себе, свою унікальність, а отже, і можливість врятуватися. Тільки пізнавши себе, можна прийти до покаяння, а значить, до порятунку.

Крики чутні звідусіль. Одні кричать на весь світ про свої уявні досягнення, намагаючись показати, яка у них красиве і щасливе життя. Інші – демонструють вічну боротьбу за справедливість, доводячи всім, що життя - це боротьба.

Але життя – не боротьба. Життя – вслухання. Вслухання в Бога, уловлення Його волі, Його шепоту…

Боротьба за життя, в принципі, неможлива. Життя дає життєдіяльність. І боротьба за життя переходить в боротьбу з Ним. Він і є життя.

Ми можемо лише радіти життю, просто жити, дихати, бачити, думати, спостерігати, Слухати, споглядати, розчинятися в кожній миті. Шукати скрізь Його присутність.

Радість життя, а не боротьба за нього, по цей бік перешкоди, плавно переходить в радість і по той бік. 

Чим тихіше ми живемо, тим більше можемо почути. Нам, християнам, нікому нічого не треба доводити, не треба ні про що кричати. Слід було б вчитися слухати і слухати.

Чим менше людина буде кричати, тим менше, можливо, в світі буде брехні.

Шепіт – найгучніший крик душі. Сильна молитва твориться пошепки.

Записала Наталя Горошкова