Зовсім недавно стало відомо, що Англіканська церква збирається встановити для свого духовенства певну квоту на священиків з етнічних меншин Великобританії, а заодно і ввести в церковних школах «антирасистське навчання».

Відразу ж слід зазначити, що такий підхід має відношення до чого завгодно, але тільки не до християнства. Можна, звичайно, говорити про різницю сприйняття священства в Православній Церкві і в англіканстві. Але, так чи інакше, служіння Богу в будь-якій якості має на увазі синергію – співпрацю Бога і людини.

Так, священиків призначають і висвячують люди. Але все це відбувається не без участі Бога, не кажучи вже про те прагнення до священства, яке Господь дає деяким людям. «Не ви мене обрали, А я вас обрав...» (ін. 15: 16), – каже Христос апостолам. У священичому служінні є особливе таїнство. Це і предобрання Господом людини, і вільний вибір того, хто хоче стати священиком, а також вільний вибір і відповідальність того, хто висвячує людину на священика. І ось тепер це таїнство зводиться до наявності квот.

Ні в Писанні, ні в Преданні ми не зустрічаємо нічого подібного. І демонструвати таким чином боротьбу з расизмом в принципі недоречно, адже ми і так знаємо, що у Христі «немає ні елліна, ні юдея» (Кол. 3:11). А значить, людина, яка прагне до священства, повинна володіти лише якостями, відповідними цьому прагненню. Це в першу чергу любов до Бога і ближніх, життя за заповідями, відповідність певним канонічним вимогам, але ніяк не приналежність до тієї чи іншої народності.

Навіть з точки зору світського суспільства тема будь-яких квот виглядає безглуздо. Людину беруть на роботу в силу конкретних потрібних якостей. Беруть саме людину, а не «європейця», «азіата» або «африканця». Сама ідея боротьби з расизмом в ім'я рівності проти гноблення шляхом надання привілеїв будь-якій групі людей автоматично виробляє ту ж саму нерівність. Це повторення гноблення за расовою ознакою минулих епох, тільки щодо іншої групи і в нових формах. Привілеї одних (які, до речі, давно вже не практикуються) замінюються привілеями інших. Пригнічення однієї групи змінюється пригніченням іншої. Це що завгодно, тільки не християнство. 

Точно так само безглуздо вводити в церковні навчальні заклади «антирасистське навчання», адже там, де люблять людину як вище Боже творіння, за визначенням не може бути ніякого расизму. А Церква завжди вчила і вчить саме цьому: любові до людини взагалі. Сам Христос залишив нам це вчення. Згадаймо хоча б притчу про милосердного самаритянина: ближче до людини той, хто надав їй милість, незалежно від свого статусу, сану, походження або народності.

Звичайно, на нашій землі не було чорношкірих рабів, расової сегрегації тощо. Але ми пережили страшну революцію, коли класи і верстви, що вважаються привілейованими (духовенство, дворянство, купецтво і т.ін.), були оголошені мало не поза законом і піддані репресіям і гонінням на користь тих, хто вважався пригнобленими – робітників і селян. Чим це обернулося для нашого народу, ми прекрасно пам'ятаємо: постраждали всі, а духовні та культурні втрати ми відчуваємо досі. У «вільному західному світі» про репресії зараз, як бачимо, мова не йде, але варто почати з малого, щоб все це повторилося і там, можливо, в інших, більш «благопристойних» формах.

Однак все, що відбувається ні в якому разі не повинно викликати у нас зловтіхи на адресу «безбожного заходу», що оступився. Зараз нам куди важливіше стежити за собою і нашим власним суспільством, вишукуючи подібні ознаки у нас самих. Якщо якась ідея, якою б красивою обгорткою вона не прикривалася, суперечить вченню Христа, це очевидна ознака боговідступництва. І якщо Церква перестане свідчити про істину і вказувати суспільству правильний шлях, нас чекає все те ж, що ми бачимо у західних братів. 

Записала Наталя Горошкова