Хто не прислухається до цієї поради, може перетворитися на церковного революціонера, попередив митрополит Феодосій (Снігірьов).

Війна, соціальні потрясіння, гоніння на Українську Православну Церкву – все це засмучує та приносить велике переживання віруючим людям. Як прожити цей час, щоби не втратити головного – своєї віри та вірності Церкві, щоби не втратити справжньої, канонічної Церкви, щоб випадково не опинитися в розколі, щоби під тиском обставин чи легковажності ставлення раптом не випасти з Церковного корабля?

Відповідь на це запитання дав митрополит Черкаський і Канівський Феодосій у зверненні, записаному в умовах домашнього арешту 26 червня 2023 року.

Нижче публікується текстова версія фрагмента відеозапису:

«За декілька десятиліть до страшного ХХ століття, до кривавих революцій, Першої світової війни, великий святий, наш співвітчизник, святитель Ігнатій (Брянчанінов), наставляючи віруючих людей, ніби пророкуючи про майбутнє своєї Церкви, говорив такі слова: «Відступлення попущене Богом: не спокусись зупинити його немічною рукою твоєю. Відсторонись, охоронись від нього сам: і цього з тебе досить. Ознайомся з духом часу, вивчи його, щоб, по можливості, уникнути впливу його».

Відсторонись й охоронись. Ці слова можуть стати і для сучасної віруючої людини, яка живе в Україні, також і знаменням і, в якомусь сенсі, девізом того, як треба поводитися зараз. Не поринати у смислові бурі, хвилі житейського моря, що лякає дев'ятибальним штормом серця віруючих людей. Не пускатися цими хвилями своїми міркуваннями, а охоронитися й відсторонитися. Діяльно відійти, подумки, молитовно відійти убік і з боку, з молитвою та надією на Бога, подивитися на події, що відбуваються.

Відстороняючись й охороняючись, не намагаючись немічною рукою покласти межу Божого потурання, людина може побачити в тому, що відбувається, не тільки дії ворога роду людського, демонів, які розпалюють війни, ллють кров, збуджують ненависть людини до людини, народу до народу, однієї соціальної групи до іншої… Найбільше вони ненавидять Церкву… Ось із такого положення віруюча людина може побачити в подіях, що відбуваються, не тільки дію демонів, але й потурання, а, може, і промисл Самого Бога, Який веде через скорботи і страждання народ Свій і Церкву Свою шляхом земної ходи, земного буття. Веде кудись, можливо, навіть до кращого життя, веде до чогось такого, де всі життєві обставини сприятимуть спасінню.

А якщо людина не прислухається до поради святителя Ігнатія, а намагатиметься захиститися немічною рукою від Божого потурання, вона може перетворитися на церковного революціонера. Адже і на початку ХХ століття, під час більшовицької революції 1917 року, та й раніше це почався, під час Першої світової війни, цілий прошарок віруючих і в тому числі священнослужителі з великим ентузіазмом прийняли віяння нового світу, духу світу цього. Одягали на ряси червоні банти, виходили на демонстрації – їм здавалося: зараз ми все старе зруйнуємо, поміняємо, тут налагодимо, тут змінимо, і тоді заживемо. І що, зажили? Ні, не зажили.

Тоді пустилися на пошуки внутрішнього ворога – як у суспільстві, так і в Церкві. Священики-більшовики, які сформувалися вже на той час у так звану «Живу церкву» оновленців, почали шукати внутрішніх ворогів так само кажучи собі: ось зараз усіх знайдемо, хто не хоче сучасною мовою служити, хто тримається за церковнослов'янську, хто тримається за старі традиції, хто приймає Церкву такою, якою вона була раніше, а не такою, якою вона має бути на наш погляд… Пошук внутрішніх ворогів, природно, відбувався з брехнею, відкритими й таємними доносами до ВЧК, потім до НКВС. Так діяли внутрішні реформатори, прогресисти, оновленці одним словом, усередині Церкви, говорячи собі: ось зараз поборемо внутрішнього ворога в Церкві, цих традиціоналістів, консерваторів, і тоді заживемо. Ну що, зажили? Ні, не зажили.

А, знаєте, той час дуже схожий на наші дні. Не лише військовими діями, внутрішніми протистояннями, гоніннями на Церкву, але й тим, як частина Церкви в особі невеликого, але досить галасливого прошарку віруючих і навіть священиків поводиться у ці дні. Замість того, щоб охоронятися й відсторонитися, заглибитися в смуток за народ і за Церкву, в молитву і пошук Божого промислу – «Нехай буде воля Твоя!». Замість того, щоби в Бозі шукати і втіху, і укріплення, і спасіння – шукають поза, беруть на себе відповідальність, включаються у прогресивний перебіг думки. Не «буде воля Твоя» – «нехай буде воля моя» кажуть вони і намагаються Церкву змінити зсередини. Були б червоні банти, одягали б червоні банти. «Сучасна мова набагато краща, ніж застаріла церковнослов'янська – геть її!» Критика всіх і вся: священноначалія, єпископів, незгодних з ними священиків та вірян. Точно такі ж доноси, тільки тепер у сучасні спецслужби, доноси відкриті – в Інтернеті, доноси таємні – на папері. Не зупиняє їх і те, що частина священнослужителів за цими брехливими доносами потрапляють під кримінальні справи, заарештовуються. Ви думаєте зажити після цього? Ні, не заживете.

Подивіться на своїх попередників у ХХ столітті, саме їхню славу ви наслідуватимете і в цьому віці, і в майбутньому. Якщо, звичайно, не одумаєтеся вчасно і не повернетеся у глибинну, справжню Церкву, яка тихо і рівно пливе, не дивлячись на хвилі, що бушують, дев'ятий вал життєвого океану».