Якщо нікого не можна засуджувати, виходить, що і зауваження нікому не зробити, і поскаржитися ні на кого не можна?

Насправді засудження, зауваження і скарга – це все зовсім про різне.

Для початку про засудження. Його набагато легше переплутати зі звичайною констатацією факту, якщо цей факт не дуже хороший. І якщо правда полягає в тому, що та чи інша людина щось вкрала, когось вилаяла або погано зробила свою роботу, то до гріха осуду констатація даного факту не має ні найменшого відношення. Буває, правда, що на ближнього хто і напраслину зведе, начебто і не засуджуючи, прбреше, припише йому вчинки, яких той не здійснював. Але це теж нітрохи не засудження. Гріх – безумовно. Але не гріх осуду. Це – наклеп, серйозний і тяжкий гріх, але тут, як ви розумієте, ми говоримо зовсім про інше.

Констатація факту переходить в осуд, коли ми замість простого переказу фактів починаємо виносити оціночні судження. Різниця між розповіддю про факт і засудженням – це різниця між твердженнями «він вкрав» і «він злодій», «він збрехав» і «він брехун», «він облаяв»і «він хам». Тобто, як тільки ми починаємо оцінювати вчинок ближнього або, як пише авва Дорофей «виносити вирок йому і всьому його життю», ми починаємо засуджувати. Так що в цій частині все просто: не дерзай навішувати на людей ярлики – і щасливо уникнеш осуду.

Зауваження і скарги, в свою чергу, тут абсолютно ні до чого. Звичайно, нерідко стимулом для скарги або зауваження стає саме засудження. Але причина і наслідок, як відомо, далеко не одне і те ж. Втім, хоча гріха осуду в зауваженнях і скаргах немає, це зовсім не означає, що вони явище нешкідливе і не гріховне.

Давайте задумаємося: що змушує нас робити зауваження і давати поради? Турботу про користь ближнього і горезвісне «тобі ніхто, крім мене, правди не скаже» відкинемо відразу. Любителі зауважень ні для кого користі не шукають, а правда, яку, «крім них, ніхто не скаже», як правило, набір гидот, покликаних як мінімум зіпсувати людині настрій. Так що давайте називати речі своїми іменами: не зробити зауваження, а влізти не в свою справу, не правду сказати, а гидот наговорити. Що стоїть за всім цим? Заздрість, самолюбство, гордість, злість. Так, так, саме злість. Ви помічали коли-небудь, що по-справжньому добрі люди не мають звички робити зауваження? Придивіться – і ви це помітите. Прагнення вказувати людям на їх недоліки, як реальні, так і уявні, є якістю людей жовчних і недобрих. Чи може християнин бути таким?

Зі скаргами схожа картина. Бувають, звичайно, випадки, коли без скарги не обійтися. Наприклад, коли в моєму районі без видимих причин на цілий день пропадає електрика, я теж скаржуся на незадовільну роботу ремонтників з обленерго. А що? Коли у тебе в будинку від електрики залежить трохи менше, ніж все, тобто від водяного насоса до опалювального котла, перспектива з ранку топити грубку не для задоволення і ввечері вечеряти при свічках не заради романтики виглядає нітрохи не заманливо. Тому скарги на невиконання ким би то не було своїх обов'язків, якщо це торкнулося безпосередньо нас, а тим більше заяви про скоєні злочини або чиїсь протиправні дії, не тільки нітрохи не негожі, але цілком природні і нормальні. Якщо, звичайно, робляться без емоцій, злості і бажання зіпсувати комусь якщо не життя, то хоча б нерви. Правда, про будь-які інші скарги такого сказати не можна. Скаржаться одним людям на інших, як правило, слабаки і слюнтяі, або нездатні дати відсіч кривдникові, або ті,що страждають схильністю у всіх своїх бідах звинувачувати оточуючих. А звичка наклепничать властива, як правило, людям нелагідливим, конфліктним і болісно самолюбним. Не чим іншим, як кляузництвом, є і настільки поширене на Заході і вже наявне у нас добромисне доносительство: побачив, що ближній щось порушив, – подзвони куди слід. Вже зараз кількість молодих (та й не тільки молодих) продовжувачів непочітної справи Павлика Морозова в нашій країні, на жаль, досить велика.

Так що хоч зауваження і скарги до осуду не відносяться, гріхом і проявом гіршого в людині вони від цього бути не перестають. Християнину не пристало бути ні злим, ні незадоволеним життям, ні заздрісним. Віруючого не можна уявити ні донощиком, ні склочником, ні людиною, яка прагне при будь-якому зручному випадку зробити ближньому гидоту. Справжній християнин добрий, щирий і простий, що саме по собі виключає схильність і бажання розкидатися зауваженнями і писати скарги.

Протоієрей Володимир Пучков

Теги

Теги: 

Опубликовано: пн, 11/04/2022 - 11:53

Статистика

Всего просмотров 5,700

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle