Архімандрит Андрій (Конанос) радить, як себе вести, коли тебе лають і  обмовляють.

У ці дні дув сильний вітер, і я мав нагоду подорожувати літаком на Мітіліні. Мій друг-метеоролог сказав, щоб я не боявся, адже літак летить високо і йому вітри, які дують на землі і на морі, не заважають.

Мені подобається ця таємниця: літай високо, щоб тебе не торкалися вітри землі.

Не через презирство або якийсь снобістський стиль. Але тому, що ти досягаєш вже іншого рівня: відчуваєш єдність з усім тим, що змушує тебе не сваритися з ким-небудь, не давати якісь коментарі, не відповідати, не звертати уваги на все те, що говорять інші, так, немов ти оминаєш на вулиці собак, що гавкають.

Єдине: прагни до мети.

Іди далі, тому що це твоє завдання: йди вперед, а не назад.

Собаки нехай гавкають. Як можуть, так і роблять.

Можливо, вони бояться, може, хочуть спровокувати тебе, може, роздратовані чимось.

Пам'ятай, що грубий тон і гнівний настрій, який він викликає, глибоко в собі приховують страх, невпевненість і занепокоєння.

Не завжди твоя вина, що в іншого проблеми з тобою.

Пізніше помітиш, що твій обвинувач ніколи не наближався до тебе особисто.

Ні з чим. Ніколи. Цього він уникає як чорт ладану!

Помічав це? Той, хто всюди тебе засуджує, не приходить, щоб сказати в дружній манері про твою помилку, щоб ти її виправив, як пропонує Христос: «якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викажи поміж тобою та ним самим!»

Але що він робить? Критикує тебе при інших, бреше, сіє розбрат, отруту і темряву то тут, то там, підпільно, хитро і навмисне.

Все це, безумовно, показує, що в його душі велика проблема.

Отже, у людини, яка тебе критикує таємно і підступно, нашіптуючи і таке інше, явно проблема.

Ти його проблема, не роби її своєю.

З іншого боку, можливо, і ти цього потребуєш, цього просить душа твоя підсвідомо, щоб дізнатися щось про себе, використати і йти далі по життю.

Може, для твого ж виправлення, де це доречно і де насправді твоя вина, якщо ти винен.

А чому б і тобі не визнати провину в чомусь?

Хіба ти не робиш помилок? Це малоймовірно?

Ти впадеш з хмар, чи що, коли визнаєш помилку?! Ти теж людина і, безумовно, здійснюєш помилки. Нехай це тебе не шокує. Йди далі.

Можеш чогось навчитися, якщо тебе критикують: деякі коментують твої дії або ж засуджують, можливо, щоб навчитися наполегливості та зробити щось хороше в житті, не дивлячись на всю твою опору.

Або, врешті-решт, можливо, ти подолаєш потребу, коли всі говорять про тебе щось хороше. Нехай не говорять хорошого про тебе. Ти можеш прожити радісно і без цих слів.

Мені не потрібно, щоб ти говорив про мене щось хороше, щоб мені було добре. Мені б сподобалося, щоб ти мову проявив як жест любові і доказ єдності, але в цьому і потреби немає.

Висновки:

Намагайся ніколи не переставати любити себе.

Не допускай, щоб про тебе не говорили. Не заповнюй себе необгрунтованою виною, яка приведе тебе до хворобливого застою або психічному паралічу, депресії і відчаю.

У такі критичні моменти намагайся повернутися в простір любові. Відчуй, як Бог тебе любить.

Бог любить тебе, Він джерело всього.

Ті, хто тебе засуджують, нічого про тебе не знають, не варто їм надавати значення.

Бог тебе знає, любить тебе.

Так люби себе і ти, як і Бог любить тебе!

Просто полюби себе.

Якщо можеш (це складно, але не неможливо, коли прийдеш у простір Божественного просвітлення), люби тих, хто засуджує тебе, стався до них з розумінням. У них, безумовно, особисті невирішені проблеми, психічні та духовні.

Ми рідко наважуємося зізнатись собі в заздрості.

Може, тобі щось не подобається тому, що ти не можеш отримати те, чого так палко бажаєш, але не маєш? Тоді що ти робиш? Заздриш.

І заздрість - це велике мука. Вона виснажує душу.

Потім виникає зла заздрість, яка приносить пекло в твою душу.

Заздрість, ненависть, злоба - розсіяна отрута.

Подивися, скільки можна дізнатися за допомогою проявів злості людей: як низькі або благодатні їх вчинки, чи є вони істинними віруючими або лише носять ряси.

Але хіба може бути ворожість у людей, що носять ряси? Так. Ніхто не застрахований від пристрастей, слабостей і пороків, особливо якщо вони не чинять опір їм.

Але пороки як буря або злива. Вони не назавжди. Це не те, що нам потрібно, ми не народжені, щоб ненавидіти, але прийшли в світ, щоб зцілитися Божественним милосердям. І найбільші ліки - це любов.

Коли ти входиш в простір любові, все просвічується, тому що де любов - там Бог, просвітлення, Мудрість, радість і спокій. Тому, коли молишся, сповідаєшся, причащаєшся або живеш духовним життям, ти все це повинен мати на увазі.

Попроси Христа наблизитися до тебе і дарувати все це - силу, скромну перевагу і перш за все любов.

Зі сторінки Facebook отця Андрія (Конаноса) від 2 жовтня 2018
Переклад Сргія Рудька