Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

Безсумнівно, усі знають, чим жива людина відрізняється від мертвої. Але якщо оцінювати людей з погляду вічності, то ті, яких ми вважаємо мертвими, насправді можуть бути живими, і навпаки, живі – духовно мертвими. Нинішнє Євангеліє про зцілення Спасителем десяти прокажених чоловіків вказує на одну із характерних ознак живої людини – вдячність.

Лише один із десяти зцілених прийшов подякувати Христу, а інші дев’ять на радощах про це забули або сприйняли це чудо як належне, а не як велику милість щодо себе.

Такі стосунки між Христом і людьми зберігаються й донині. Щодня ми отримуємо безліч великих благодіянь: можливість жити, працювати, спілкуватися, радіти, але не всі вміють і хочуть дякувати за це Богові. Більшість вважає, що те, чого вони досягли, – результат лише їхньої наполегливої праці, а Всевишній тут ні до чого.

Нерідко зустрічаються ті, хто хоча й вірують в Бога, проповідують Його заповіді, але живуть власними бажаннями та примхами. А тому якщо й дякують Господові за життя, роблять це суто формально.

Крім того, є люди, які називають себе богословами, тобто великими знавцями Бога, книг Святого Письма та святоотцівського передання, проте, знаходячись під тиском життєвих обставин чи своїх пристрастей, вони не вірять у те, що можна жити так, як написано у Святому Письмі та творах святих отців. Для них Біблія й святоотцівська спадщина – це лише стародавні пам’ятки, які можна вивчати, але не застосовувати в житті. Відповідно, якщо вони інколи виявляють вдячність Богові, то знову-таки символічно.

Справжня вдячність завжди є проявом найціннішої християнської чесноти – любові. Зі свого боку любов є результатом добровільного хрестоносіння, коли ми виконуємо не лише те, що вимагають наша природа (наприклад, любити й поважати рідних і близьких) чи людські закони (не красти, не обманювати, не чинити перелюб), а набагато більше цього. Не випадково головне церковне Таїнство називається Євхаристією, що з грецької перекладається як «подяка». Завдяки цьому Таїнству ми особисто переживаємо всі найважливіші моменти з життя Спасителя від народження до Хресної смерті й воскресіння. Долаючи час і беручи участь у цих подіях, ми щоразу дякуємо Богові за наше спасіння від гріха, прокляття й смерті та через Святе Причастя поєднуємося з Христом.

Євангеліє в різних місцях вказує ще на кілька прикмет живої людини – це здатність співчувати нужденним і допомагати їм, а також по-справжньому поділяти радість.

І, напевно, найважливішою прикметою духовно живої людини є вміння бачити свої гріхи і, не виправдовуючись, сердечно в них розкаюватися. Як наголошує святитель Ігнатій (Брянчанинов), лише людині, яка відчуває, що вона гине, що гріх її вбиває, потрібен Христос. Самовдоволеній людині Бог не потрібен, отож, вона відірвана від джерела життя і є духовно мертвою.

Коли Христос більше двох тисяч років тому прийшов на нашу землю, Він побачив, що більшість людей є духовно мертвими, і почав активно через заклик до покаяння, а також конкретні добрі вчинки й слова спонукати їх до життя. І нині серед нас є багато духовних мерців, яким легше бачити чужі гріхи, ніж свої, які не вміють поділяти радість з оточуючими і співчувати їм, бути вдячними Богу. А тому вони не розуміють, що зараз відбувається в церковному житті. У їхньому сприйнятті Церква – це не живий боголюдський організм, а політична структура з брудними й лукавими інтригами, підкупом і обманом.

Багато людей нині переживають за Томос про автокефалію, який мають скоро надати. Однак християнське сумління підказує, що нам пропонують великий обман, бо замість покаяння – єдиного, що здатне оживляти духовних мерців – їх лише хочуть оголосити живими. Але очевидно, що через одержимість політичними пристрастями, злобу та ненависть вони залишаться духовно мертвими.

І справді, як можуть бути живими ті, хто посилає прокляття, хто не вміє співчувати й поділяти радість, а головне – не бачить власних гріхів, а лише постійно вказує на гріхи інших.

Ми належимо до Святої канонічної Православної Церкви, але це ще не є гарантією нашого спасіння. Якщо ми, так само як розкольники, замість молитви, посту та покаяння піддамося політичним пристрастям, то, будучи живим тілом, станемо мертвими духовно. Краще думаймо, чим і як безкорисно, незважаючи на ненависть до нас світу, послужити Господу, ближнім і дальнім; як, незважаючи на економічну кризу, не діяти підкупом і обманом; як не затьмарити гріхами своє сумління, щоб побачити Бога в цьому житті й наслідувати Царство Небесне в житті вічному.

Амінь!