У разі ухвалення закону, віруючим пропонується варіант захисту.

Закон про заборону Української Православної Церкви – це політичний крок, юридично він не може бути реалізований. Таку думку висловив Олег Денисов, голова правозахисної організації з консультаційним статусом при Економічній та Соціальній Раді ООН «Public Advocacy» у коментарі 10 жовтня 2023 року.

«По-перше, треба розуміти: навіть якщо ці закони будуть ухвалені, це не означає, що діяльність Української Православної Церкви, яка складається з понад 12 тисяч релігійних організацій, одночасно одразу припиниться і не можна буде молитися або користуватися храмами, реалізувати інші права», – зазначив Олег Денисов.

Правозахисник поставив під сумнів реальність виконання закону, ініціатором якого нещодавно виступила Служба безпеки України. У ньому пропонується додати до законодавства можливість за рішенням суду припиняти діяльність релігійних організацій, уповноважених осіб яких засуджено за злочини, передбачені статтями Кримінального кодексу, наприклад, за розпалювання релігійної ворожнечі.

«Щоби такий механізм було реалізовано, потрібно, щоби з'явилися вироки, які вже набули чинності, у кримінальних справах – це раз. А по-друге – уповноважений орган у справах релігії має ініціювати позов у судовому порядку, тобто на це підуть роки, це не одномоментна дія. Бо все це треба довести. Є апеляційні права тощо. Тому цей механізм, як на мене, взагалі неможливо реалізувати. Тому що судити та називати розпалюванням ворожнечі заяву про те, що якась конфесія не відповідає канонам – це суперечить нормам міжнародного права», – сказав Олег Денисов.

Нереальним, на його думку, є і механізм подання позову про припинення діяльності конкретної релігійної організації.

«Потрібно буде подати, припустимо, якусь кількість позовів – 12 тисяч, і при цьому (за всіма 12 тисячами) члени цієї релігійної громади мають бути засуджені з якихось кримінальних справ. Цього не буде, це нереально і, зрозуміло, це виключно піарний закон», – сказав Олег Денисов.

Також є неможливою реалізація законопроекту, де використовується механізм «афіліювання», «тому що визнати конкретну громаду, одну з 12 тисяч, афілійованою, це потрібно робити в судовому порядку».

У разі, якщо «найнеможливіший» варіант здійснено – закон про заборону ухвалено і громаді кажуть: ви заборонені, Олег Денисов пропонує наступний варіант захисту:

«Існує найпростіший механізм і відповідь як поводитись у такій ситуації. Заборону діяльності юридичної особи слід відрізняти від заборони на сповідання віри. Заборона на сповідання віри в принципі не може бути встановлена. Тому люди, які користуються якимось храмом, можуть ухвалити рішення, наприклад, про те, що вони, як фізичні особи, користуються цим храмом і самі вирішують якого священика їм запрошувати. Це, на мою думку, найпростіша схема в умовах, коли йдуть постійні накати на віруючих УПЦ з різних боків.

Тобто юридична особа «релігійна організація УПЦ» – одна особа, юридична. Люди, які моляться в храмі, – це певна кількість фізичних осіб, парафіян. Храм може бути як у користуванні юридичної особи, так і може бути переданий у користування громади. Для цього достатньо скласти звичайний договір, будь-який, не обов'язково оренди, не обов'язково нотаріальний, просто ухвалити рішення, протокол загальних зборів, що храмом користуватимуться вже люди, як фізичні особи. І тепер вони самі вирішують, з яким священиком молитися.

Це цілком законна, легітимна схема. На той випадок, якщо тема із забороною УПЦ набуде якихось диких, гротескних форм тиску, які абсолютно не стосуються правового поля».

На завершення коментаря Олег Денисов підкреслив: закон про заборону УПЦ – «це політичний крок, який має більш інформаційно-медійний, ніж юридичний характер».

«Бо з погляду реалізації правової ці закони безглузді: вони суперечать нормам міжнародного права, суперечать механізму реалізації. Я навіть не уявляю, як можна реалізувати цей механізм в умовах, де існує хоч якась, навіть формальна правова система», – сказав Олег Денисов.