У нас є один непорушний критерій, залишений Спасителем. Дерево пізнається по плодах.

Скільки б солодких промов не лилося з вуст мовників, якщо вони не підкріплені конкретними справами, всі слова залишаються лише обіцянками, а той, хто вимовляє їх – маніпулятором.

Гори планів, багатослів’я і пафос – незамінні інструменти у тих, хто не збирається діяти насправді. І їх райдужні обіцянки з часом перетворюються на повітряні замки.

За спостереженнями, діяльні люди як правило небагатослівні. Скупі на обіцянки, за словом лізуть в кишеню, не намагаються когось зачарувати, привернути увагу, а спокійно роблять щоденну рутинну роботу, що приносить, обов'язково, свій плід.

Все також йде і в дружбі. Можна мати з десятки приятелів, які будуть ласкаві і чемні, коли ми на коні, але в складний момент, коли потрібна буде їх допомога – в хвилини випробувань, вони розчиняться і будуть недосяжні.  Залишаться одиниці, готові бути з нами до кінця.

Мовчання-золото, говорить народна мудрість. І не тільки тому, що можна зайвого збовтнути, про що потім пошкодуєш. Словами ми спустошуємо себе.

Чому часом після милої і на перший погляд, невинної балаканини, ми відчуваємо себе знесиленими?

Ніякої містики. Є одиниця енергії і сили для втілення чого-небудь. І, про щось розповідаючи і повідомляючи заздалегідь, ми розплескуємо енергію і силу на слова, і до справ руки вже просто не доходять або ж не вистачає сил, щоб доповзти пару метрів до вершини.

Тому ділові і обов'язкові люди інтуїтивно небагатослівні.

Згадаймо євангельську притчу про двох синів. У одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: син! піди сьогодні працюй у винограднику моєму. Але той сказав у відповідь: не хочу; а після, розкаявшись, пішов. І підійшовши до іншого, чроловік сказав те саме. Цей сказав у відповідь: Іду і не пішов.

Довіряти потрібно тим, хто може всупереч собі і власним інтересам робити справу. А ще, довіряти потрібно дорослим людям.

А чи всякий дорослий – дорослий? На жаль, ні. Дорослий той, хто бере на себе відповідальність, володіючи правами і захищаючи свої права, той, хто усвідомлює міру своєї відповідальності, не озираючись по сторонах на кого б її перекласти.

«Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево худим і плід його худим, бо дерево пізнається по плоду». (Мф 12:33)

Тільки по плодах ми можемо дізнатися про людину, відрізнити уявного праведника від  грішника, що розкаявся.

Записала Наталя Горошкова