Старозавітні пророцтва і ми.

Коли в житті християнина чи ширше – у житті Церкви – відбуваються деякі кризи, ми звертаємо свій погляд на Святе Письмо, щоб знайти відповіді на запитання та правильні приклади поведінки. Це не дивно, адже народ Божий що в християнську еру, що в дохристиянські часи переживав безліч криз, бід і трагедій.

Так і народ ізраїльський, який одержав задовго до народження Спасителя Миру особливий дар – дар несення Істини. Власне, у цьому богообраному народі і полягала старозавітна Церква. За цю довгу історію народ Божий пережив багато: навернення до істинного Бога, єгипетське рабство, сорокарічну подорож у Землю обітовану, безпосереднє отримання Скрижалів Закону від Господа, встановлення першої у світі держави з істинною релігією, але й розвал цієї держави, вавилонський полон, потім повернення у Святу землю та очікування приходу Месії.

Червоною лінією через всю цю історію проходить головна думка: кризи йдуть за відпаданням народу від Істинного Бога, а прощення та відновлення – за покаянням людей.

Але щоразу, коли народ відходив від Бога, приходили пророки, які попереджали результати цього відпадання.

Воістину страшні слова промовляє до свого народу пророк Єремія: «Так говорить про них Господь Саваоф: Ось Я пошлю на них меч, голод і морову язву, і зроблю їх такими, як негідні смокви, яких не можна їсти через їхню непридатність; і буду переслідувати їх мечем, голодом і моровою язвою, і віддам їх на озлоблення всім царствам землі, на прокляття та жах, на посміяння та наругу між усіма народами, куди Я вижену їх, за те, що вони не слухали слів Моїх, говорить Господь, з якими Я посилав до них рабів Моїх, пророків, посилав з раннього ранку, але вони не слухали, говорить Господь» (Єр. 29:17–19).

Однак, як показує приклад ніневітян, які покаялися (хоча вони взагалі не мали відношеня до народу обраного, але були язичниками), покаяння здатне врятувати від будь-якого лиха, що ми знаємо з Книги пророка Іони.

Старозавітна історія у відомому сенсі – приклад усім нам. Цей приклад дуже простий. Гріх віддаляє людей від Бога і тим самим позбавляє їх захисту від сил зла. Покаяння, навпаки, наближає до Господа як ніщо інше і захищає сильніше за всі сили в цьому світі.

Звичайно, ми маємо право запитати: невже ми грішніші за всіх людей, що саме на нас впали біди та поневіряння? І на це є відповідь. Так, Христос, говорячи про людей, що загинули під час обвалення вежі в Єрусалимі, сказав: «Чи думаєте ви, що ті вісімнадцять людей, на яких впала вежа Силоамська і побила їх, винніши були за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам, але, якщо не покаєтеся, так само загинете» (Лк. 13:4–5). Це означає, що конкретна людина може постраждати і не через власні гріхи і тільки Господу відомо, коли краще покликати людину до Себе. Але всі наші гріхи, малі чи великі, у своїй сукупності збільшують кількість зла у світі, а отже – і лиха.

Зараз у різних куточках землі відбуваються війни, епідемії, стихійні лиха, страждання та смерть. Проте мало хто замислюється, скільки набагато страшніших – духовних смертей довкола.

І врятуватися від цього не тільки в земному, але в майбутньому вічному житті можна лише покаянням. І саме зараз, у Великий піст, кожному з нас варто задуматися про власні гріхи та очищення від них. Господь же милостивий – Він прийме і захистить усіх, хто покаявся.

Записала Наталя Горошкова