Ілюстратор казок

Коли Гансу Крістіану Андерсену хотіли поставити пам’ятник, де казкаря повинні були оточувати діти, він був проти цього і сказав, що пише не для дітей.

Між тим мало хто зробили для дітей так само багато, як Андерсен, адже він кликав і кличе всіх жителів планети рости. Його казки будять душу людини.

Англійська література дала світу казку і як авторський жанр, і як сюжетні вкраплення (навіть у Шекспіра вони є).

Кельтські легенди про Чарівну країну з’єдналися з християнським осмисленням життя – і з’явився спочатку фольклор, а потім і література, де казкою виступало саме життя, і це було так по-християнськи.

Дивний світ Бога змогла виразити казка, що говорить про диво і здивування: від нонсенсу і «Пісень матінки гуски», до «Сну в літню ніч», «Різдвяної пісні» та «Хронік Нарнії».

Казка пояснила те, чого не міг побачити жодний реалістичний роман, а саме – нечувану дивовижність світу.

Але казка для дитини (та й для дорослого) вимагає матеріалізувати розповідь, набути у свідомості образів того, про що йде мова. Цю роботу кожен слухач і читач здійснює у своїй голові, але є ще така добра праця – бути ілюстратором казок. І в цій праці, звичайно, є свої дилетанти, майстри, мастаки, а є – генії. Одним з таких рідкісних геніїв такої рідкісної праці був англійський ілюстратор Артур Рекхем.

Народився він 19 вересня 1867 року в Лондоні, а помер 6 вересня 1939 року, заставши, таким чином, майже всю Вікторіанську епоху.

Говорять, що XX століття почалося в 1914 році. Наталія Трауберг додавала, що в Англії він почалося і зовсім у 1939-му. Виходить, Рекхем і не жив в XX столітті, хоча такий сучасний знаменитий ілюстратор, як Чарльз Весс (що малював картинки до «Зоряного пилу» Ніла Геймана), називає його своїм учителем.

І недивно, адже Рекхем вплинув на саме поняття малюнка до казки, і в світі багато хто і зараз охоче користується його спадщиною.

Він проілюстрував практично всю класичну дитячу літературу англійською мовою («Вітер у вербах», «Аліса в Країні чудес», «Пітер Пен»), а також «Сон в літню ніч» Шекспіра. Брався він і за середньовічний епос «Гімн про Нібелунгів», відчуваючи в древніх рядках багато що від тональності казки.

У ранніх мультфільмах Уолта Діснея використовувалася його стилістика. Знахідки Рекхема збагатили художників-ілюстраторів.

Він неодноразово удостоювався золотих медалей на всесвітніх виставках, а в 1914 році навіть виставлявся в Луврі.

У 1907 році видавець Уільям Хейнеманн замовив Рекхему ілюстрації до «Аліси в Країні чудес» Льюїса Керролла. Художник створив 13 кольорових і 16 чорно-білих малюнків, в яких уперше відмовився від «вікторіанського» образу Аліси, на користь іншого, нового, але такого ж глибокого трактування.

Художник бачив, що новий час – виклик для педагогів, їм треба знайти нові відтінки спілкування з дітьми. Можна думати, що Рекхем шукав у своїй манері тональність, що однаково зачіпає і дітей, і дорослих. Адже казки були для нього способом сказати про світ християнську правду, без моралізаторства і дидактики, відкривши ті закони життя, згідно з якими Небо нагороджує добрих людей.

У цьому розумінні жанру Рекхем не самотній. Сам Андерсен писав, що казка – жанр дорослий, але діти можуть нею розуміти світ.

Те ж пізніше скаже і Толкін, який відмічав, що саме казкою найглибше можуть бачити сенс не лише діти, але й дорослі.

З його ім’ям пов’язують «золоте століття» англійської книжкової графіки.

Можна думати, що загадка бляклих кольорів на малюнках Артура Рекхема в тому, що він зображує Чарівну країну в пору її в’янення.

Ми живемо у світі, з якого усе йде: дружба, доброчесність, вірність, світлий шлюб, дар служіння, поетична тонкість. І Рекхем як би говорить, що усе йде тому, що першою стала йти непотрібна практичним дорослим казка і здатність бачити весь світ як диво!

Артур Рекхем і його роботи – це меланхолійна печаль про те, що сьогодення йде зі світу. Воно як і раніше є в Чарівній країні, але люди не особливо цікавляться ним, хоча казка завжди поруч і завжди готова винагородити тих, що заслужили нагороду.

Не буде перебільшенням сказати, що казкою його малюнків є метафора, що пронизує світ і життя дивності Господньої.

Культуролог Ольга Данченкова відмічає: «Святий Дух завжди в незвичайному і нестандартному».

Малюнки Рекхема – найкраще тому підтвердження.

 

Ілюстратор був украй знаменитий за життя і дуже улюблений. Його манері намагалися наслідувати, їм захоплювалися, у нього вчилися. Він хотів допомогти вихованню дітей, прагнучи своїми ілюстраціями будити в них смак до важливого і чарівного.

Рекхем говорив: «В роки, коли душа дитини особливо відкрита новим враженням і коли формуються критерії на все життя, їй необхідне лише найкраще (а воно не дістається дешево). Насадження або хоча б вибір мистецтва чи літератури нижчої якості як придатного для дітей – непоправна помилка, за яку доведеться дорого розплачуватися».

І в нього ж ми знаходимо і такі, повні турботи про дітей, слова: «Поетичні образи, фантастичні і жартівливі малюнки і книги для дітей відіграють найбільшу стимулюючу і освітню роль в роки, коли дитяча уява найсприйнятливіша».

У 1939 році художник вже не міг вставати з ліжка, але продовжував свою працю. Не заради грошей (він був вже знаменитий і багатий), але для загальної радості. Завершивши свою останню роботу – ілюстрації до казки Кеннета Грема «Вітер у вербах», Рекхем помер через декілька тижнів після того, як створив останню ілюстрацію до цієї безсмертної і високої книги.

Артем Перлик

Теги

Социальные комментарии Cackle