Першоієрарх Руської Православної Церкви Закордоном Митрополит Іларіон (Капрал) про дії Константинополя, церковні розколи, терпіння гонінь і духовні зв'язки з Україною.

Фото: www.ru.hts.edu

– Владико, як із зарубіжжя бачаться дії Константинопольського Патріархату, що приймає розкольників, зазіхає на владу у всій Церкві?

– Ми з великою скорботою і подивом спостерігаємо за діями Константинопольського Патріархату, в яких відчувається вплив сильних світу цього і зневажливе ставлення до правди про Православ'я в священній для нас землі Українській. Дивує і повна відсутність у Константинополя пастирського підходу до Української Православної Церкви, очолюваної Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм.

Адже, «легалізувавши» розкольників і всіляко домагаючись їх визнання з боку Помісних Православних Церков, Патріарх Варфоломій фактично відлучає не тільки переважну більшість вірних Святому Православ'ю наших побратимів-архіпастирів, клір, чернечих і віруючих України, а й усіх нас. Незрозуміло, чому Патріарх Варфоломій і його Священний Синод поспішили з такого роду одноосібним рішенням, прийнявши його без ради Руської Православної Церкви та інших Помісних Православних Церков. Ухвала про скасування документа трьохсотрічної давності зі спробами виправдати своє вторгнення на територію Української Православної Церкви виглядає щонайменше безглуздо і безвідповідально. 

Проте ми намагаємося молитися про нього і його оточення, щоб Господь їх напоумив, просвітив і помилував, при цьому прохаючи небесної допомоги Блаженнішому Митрополиту Онуфрію і всій Українській Православній Церкві, єдиій Христовій і канонічній на території України.

– На території України гоніння на Церкву в тій чи іншій мірі не припиняються ще з часів революції 1917 року. Наскільки в цьому контексті для всіх нас важлива пам'ять новомучеників – як приклад стійкості в найважчих умовах?

– Природно, приклад наших новомучеників і сповідників показує, як жити в умовах гонінь. Коли людина глибоко вірить в Бога і всім серцем довіряє Його водійству, то вона вчиться терпінню, смиренню і спокійному перенесенню безладдя, причому цими чеснотами заражаються її ближні. Така людина завжди буде чинити по-євангельськи. Згадаймо мученицький подвиг митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського), який молився про прощення своїх вбивць і благословив їх перед власним розстрілом. Далекий родич святителя Володимира, Блаженніший Митрополит Анастасій (Грибановський), другий за рахунком першоієрарх Руської Зарубіжної Церкви, назвав його «ватажком боговенчанного полку» нових страстотерпців і сповідників Христових. Уявіть собі, якого просвітницького благословення удостоїлися духовенство і віруючі того часу, дізнавшись про приклад нового священномученика Володимира і його спокійне молитовне ставлення до гонінь і гонителів! Варто згадати і приклад святителя Тихона (Белавіна), Патріарха-Сповідника, якого, як і нині Блаженнішого Онуфрія, Константинопольський Патріархат відкинув. Святитель Тихон сприймав звірства, які відбувалися за часів гонінь, як попущення Боже, пам'ятаючи слова Псалмоспівця: «...Мужайся, і нехай зміцнюється серце твоє, і сподівайся на Господа». Тому для нас найскладніше зараз і в той же час головне ‒ слідувати їх прикладу і міцно стояти у вірі, зі смиренням і вдячністю приймати промисел Божий, знаючи, що Він веде нас до життя вічного, гаряче молячись як за гнаних, так і за гонителів. Треба сподіватися, що така молитва і така поведінка привернуть милість Божу.

– Ви були пострижені в рясофор з ім'ям Іларіон на честь преподобного Іларіона, схимника Печерського. Чи відчувається в цьому зв'язку особливе ставлення до Київської землі?

– Безумовно! У моїй келії зберігається образ мого небесного покровителя преподобного Іларіона, схимника Печерського, з часткою його святих мощей. Ця ікона виноситься на середину Знам'янського собору в Нью-Йорку для поклоніння віруючих в день пам'яті цього святого. Приїжджаючи в Києво-Печерську Лавру, завжди прагну до його раки, благаючи його про допомогу. До Лавр Києво-Печерської, Почаївської та Святогірської, а також і до інших святинь України у мене, звичайно, особливо трепетне ставлення. У цій країні проживають і мої родичі, яких намагаюся відвідувати і з якими підтримую контакт. 

Такому особливому ставленню до землі Київської сприяють і ті братські узи, що зв'язують нашу Руську Зарубіжну Церкву з Українською Православною Церквою. По-перше, святитель Іоанн (Максимович), архієпископ Шанхайський, Сан-Франціський Чудотворець, народився в селі Адамівка 125 років тому, жив і навчався в Харкові, де познайомився з майбутнім Блаженнішим Митрополитом Антонієм (Храповицьким), який очолив Руську Зарубіжну Церкву в 1920 році. По-друге, відомо, що Митрополит Антоній служив на Київській Митрополичій кафедрі після вбивства Митрополита Володимира (Богоявленського). Говорячи про священномученика-митрополита Володимира, мимоволі згадую і начальника друкарського братства в Почаєві архімандрита Віталія (Максименка), який помер у сані архієпископа на чужині. Саме він відновив Почаївське друкарське братство за кордоном і влаштував для нього тихий притулок у Свято-Троїцькому монастирі в Джорданвіллі (Нью-Йорк). Владика Віталій не міг без сліз розповідати про останній акафіст Успіння Пресвятої Богородиці, звершений Митрополитом Володимиром у Печерській Лаврі. Тоді ще архімандрит Віталій співслужив Митрополиту на цьому акафісті і був дуже зворушений тим, як архіпастир молився в останні дні свого земного життя. Це відображено в Богородичній дев'ятій пісні канону служби новомученикам, складеної в Руській Зарубіжній Церкві в 1981 році архієпископом Антонієм (Медведєвим), духовним чадом владики Віталія: «О, всепетая Мати! Аще и разорися от злых Великая церковь Твоя печерская, в ней же священномученик Владимир приблизившуся дни убиения его, со многим умилением акафист чтый, Тебе моляшеся, но не оскудеет во век к людем кающимся милость Твоя. Радуйся, Обрадованная, во Успении Своем нас не оставляющая». 

Архімандрити Димитрій (Біакай) і Нектарій (Чорнобиль), що служили в нашій місії на Святій Землі, і архімандрит Геласій (Майборода), який помер кліриком Знам'янського собору м. Нью-Йорка, як і багато інших діячів руського зарубіжжя, були родом з Київської Русі і особисто знали численних мучеників і сповідників. Я мав щастя знати цих та інших подвижників, що високо тримали Святоруську хоругву в розсіянні та з любов'ю згадували свою Батьківщину, її мучеників та інших святих.

Але не тільки минуле викликає в нас особливе ставлення до України. Нинішні чернечі, первосвятительські і сповідницькі подвиги Блаженнішого Митрополита Онуфрія пробуджують в нас почуття любові і поваги до Його Блаженства і очолюваної ним Української Православної Церкви, істинної спадкоємиці тієї Церкви, яка, омившись у Дніпровській купелі, сприйняла православну віру отців наших. 

– Що сьогодні може об'єднати віруючих?

– У Великому пості віруючих об'єднує соборний пісний подвиг покаяння всієї Церкви, який кожен несе в міру своїх сил і можливостей, а після нього – Великодня радість про Христа воскреслого. Ми покликані жити цією радістю. Ось чому Великдень іменується «святом свят і торжеством з торжеств» і завжди стоїть вище двунадесятих. Взагалі, святі отці пишуть, що найідеальніший стан душі людської – це з'єднання станів напруженості Великого посту і зворушливої радості світлозарной ночі Великодня Христового. Тому, як мені здається, якщо кожен буде намагатися «працювати Господеві зі страхом», соборно і терпляче несучи наш спільний хрест сповідництва, і разом «радіти йому з трепетом», «радіючи божественно, яко воскрес Христос», то це всіх нас сильно об'єднає і зміцнить! Це буде, буде!

– Які виклики стоять перед сучасною людиною?

– На мій погляд, найскладніший виклик нашого часу – це всеосяжна секуляризація суспільства, яка витягує людей з рятівного лона Христової Церкви. Одні дуже легко упокорюються з цим явищем, удостоюючись різних благ за свою теплохладность, інші – намагаються з ним боротися за допомогою активного прагнення до Бога, проповідуючи Євангеліє не стільки словом, скільки своїм життям. Останні надихають інших людей і зберігають їх у Святому Православ'ї.

– Хто зі святих є для Вас прикладом для наслідування?

– Як архієрей, який живе і в міру сил здійснює своє служіння в складних закордонних умовах, скажу, що святитель Іоанн (Максимович) успішно боровся з секуляризацією суспільства, що почалася ще тоді, поєднавши в собі різноманітні служіння святих: пророче, апостольське, святительське, мученицьке, преподобницьке і безсрібне. Він прекрасно знав житія святих, пам'ятаючи подробиці з життя навіть не особливо відомих подвижників, і намагався їм наслідувати. Саме таким чином, здійснюючи в своєму житті пророче, апостольське та інші служіння святих, він зумів, з Божою допомогою, залучити, втішити, просвітити, зміцнити і об'єднати численних віруючих, які після 55 років, що минули з часу його кончини (1966), продовжують благоговійно шанувати його пам'ять. Саме йому і слід наслідувати в наш важкий час!

– Що б Ви побажали віруючим Української Православної Церкви?

– З добрим серцем і братньою любов'ю бажаю такого подолання всіх криз, яке піднесе їх духовно, оновить всі сили народу Божого і відкриє іншим очі на Правду Божу!