Святіший Патріарх Кирило про друге прохання молитви прп. Єфрема Сирина.

«Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму», – ці слова ми багато разів повторюємо слідом за святим Єфремом Сіріним під час великопісних богослужінь. І в кожному слові цієї молитви є те, над чим варто подумати, застосовуючи до свого власного життя.

Взагалі, молитви, які ми промовляємо в храмі або вдома, – це не якісь застиглі історичні форми, літературні або літургійні. Це живі слова, які мають свою актуальність, які ніколи не застаріють. Але для того щоб було так, ми повинні вникати в суть цих богослужбових текстів, а якщо щось незрозуміло, запитувати у людей освічених або самим шукати відповіді на свої питання, благо тепер так просто все знайти в Інтернеті.

Цнотливість

Поняття цнотливості, про яке говорить святий Єфрем Сірін, ми зазвичай відносимо до плотської чистоті. І це правильно, хоча поняття цнотливості значно ширше. Два слова – «цілісність» і «мудрість». Цнотливість – це спосіб життя, який допомагає людині зберігати цілісність своєї особистості. Що ж є протилежним цілісності? А протилежне – це роздробленість, розділення, тобто щось безсумнівно небезпечне для людського життя. Справді, коли людина втрачає цілісність свого життя, виникає таке явище, як двоєдушність. Нерідко воно проявляється в лицемірстві, коли людина по суті одна, а представляє себе іншою. Але навіть якщо людина, яка втратила цілісність своєї особистості, яка не лицемірна, все одно її внутрішньому життю завдано величезної шкоди.

Втрачаючи цілісність, ми втрачаємо свою внутрішню силу. А що ж ми розуміємо під цілісністю? Не тільки певний спосіб життя, який допомагає зберігати цнотливість у звичайному, традиційному розумінні цього слова. Цілісність – це відсутність двоєдушності. Це відсутність внутрішнього розділення, коли людина думає одне, а говорить зовсім інше, коли вона представляє себе оточенню зовсім не такою, якою вона є насправді. Ми нерідко пояснюємо втрату людської цілісності необхідністю «з вовками жити – по-вовчому вити». Є й інші прислів'я, які немов заохочують нас до двоєдушності: бути одним з самим собою і зовсім іншим – з оточенням. Але це і є втрата цілісності.

Очевидно, що з людьми незнайомими ми поводимося не так, як з близькими. Але це не означає, що поводитися з людьми неблизькими ми повинні принципово інакше. Якщо є навик християнського спілкування з ближніми, то його неодмінно потрібно поширювати і на далеких. Не може бути одного життя вдома, а іншого – поза домом. Звісно, зовнішнє середовище накладає на нас багато обмежень, і ми ніколи не будемо поводитися поза домом так само, як вдома. Але не повинно бути внутрішнього розділення, не повинно бути двох різних людей, не повинно бути дволичності.

Власне кажучи, заповідь цнотливості – саме про це. Чому ж ми відносимо її переважно до плотських гріхів? Бо у плотському гріху ця дволичність, ця двоїстість набуває свого максимального вираження. Адже частіше ці гріхи пов'язані з обманом – обманом найближчих і рідних людей, батька або матері, дружини, чоловіка, дітей. Гріхом тілесної нечистоти ми руйнуємо своє внутрішнє життя, свою цілісність. А цнотливість забезпечує людині внутрішню силу.

«Не встоїть град, який розділиться в собі», – добре відоме прислів'я. Дійсно, ні град, ні країна, ні колектив, ні сім'я не можуть встояти, якщо вони поділяються. Якщо втрачається цілісність, все стає вразливим. Ми знаємо, що навіть невеликі країни здобувають перемогу над багаторазово переважаючим у силі противником, якщо вони зберігають свою єдність, якщо вони згуртовано відображають агресію, – в історії багато таких прикладів. Але те ж саме можна віднести і до особистого, і до суспільного життя. Коли ми єдині, у нас сила, ми готові дати відсіч ворогу, але, найголовніше, ми здатні захистити своє власне життя – і сімейне, і суспільне, і державне.

Коли ми говоримо про цнотливість, ми говоримо саме про здатність людини бути сильною. Цнотливість – це не про слабкість, це про силу. І нехай нікого не бентежать ідеологічні штампи, які спотворюють всяке розуміння здорового розуму, у тому числі через використання засобів масової культури, реклами, кінематографа і інших знарядь сучасного впливу на людину. Зберігання заповіді цнотливості є найважливішою умовою збереження внутрішньої сили людини, єдності і цілісності особистості, сім'ї та суспільства.

Стародавні слова молитви святого Єфрема Сіріна, як я вже сказав, не втрачають своєї актуальності, та й не можуть втратити, бо їх джерелом є Божественне одкровення, слова Самого Господа. Для нас не може бути більш переконливих, більш важливих слів. Завдання полягає лише в тому, щоб ці слова і Божественні заповіді втілювати в життя. І хай допоможе нам Господь протягом днів Святої Чотиридесятниці наблизитися до розуміння того, наскільки важливим є зберігання і виконання Божественних заповідей, всього того, чого Господь навчив нас заради нашого спасіння.

Смиренномудрість

У молитві святого Єфрема Сіріна ми просимо Господа дарувати нам смиренномудрість. Слово «смиренномудрість» складено з двох слів – «смиренність» і «мудрість», і це поєднання означає, що йдеться про мудрість, сповнену смиренності.

Що ж таке смиренномудрість, або сповнена смиренності мудрість, і чим вона відрізняється від мудрості взагалі, від знань, від освіченості? Відрізняється чимось дуже важливим. Смиренномудра людина здатна об'єктивно оцінювати саму себе, своє внутрішнє життя і виносити перед лицем Божим і перед своєю совістю безсторонній про себе суд.

Це дуже рідкісна риса, бо щоразу, коли ми оцінюємо себе, особливо у зв'язку з якимись конфліктами, переживаннями, ми неодмінно ставимо себе в певне особливе становище. Завжди хтось винен більше, ніж ми, завжди ми знаходимо для себе виправдання, а для тих, з ким перебуваємо у важких відносинах, – осуд; і ніякій смиренномудрості місця немає. Але смиренна і мудра людина бачить свої гріхи і тверезо оцінює саму себе.

При чому ж тут мудрість, адже мудрість проявляється насамперед у відносинах людини з навколишнім світом? Але смиренномудрість, здатність реально оцінювати свій духовний стан і виносити суд про себе, дійсно пов’язана з мудрим ставленням до оточення. Бо людина, здатна бачити свої гріхи, здобуває мудрість в оцінці всього того, що навколо неї відбувається. Вона має звичку розмірковувати про те, що відбувається. І вже якщо вистачає сил засуджувати саму себе, то така людина, не засуджуючи інших, завжди може правильно оцінити те, що відбувається, отже, зробити потрібні висновки і вибудувати належні стосунки з людьми.

Дуже важливо зберегти в пам'яті цей зв'язок між смиренністю і мудрістю, між здатністю бачити свої гріхи і виробляти об'єктивний погляд на навколишню дійсність. Людина, яка себе виправдовує, яка себе звеличує, яка у всьому бачить чужу провину, нездатна до об'єктивного бачення, без якого не може бути і мудрого погляду на життя, не може бути улаштування мудрих людських відносин.

Люди, незнайомі з православною аскезою, з православним способом життя, іноді ставлять питання: «А як все те, чим ви займаєтеся, ці довгі служби, молитви, співвідноситься з дійсністю? Наскільки це затребуване? Чи не є це лише рудиментом того, що було колись притаманне нашій культурі, нашому суспільному життю?» Наша відповідь: ні! Все, що робила Церква в минулому, що робимо сьогодні ми, все, що, віримо, Церква робитиме до скону віків, – завжди є актуальним, завжди стосується реального життя, бо завжди актуальним є те послання, яке Господь залишив нам. Через мудрість святих отців ми здобуваємо здатність знайти особливий погляд на самих себе, на своє внутрішнє життя, отже, здобути мудрість, здатність реально бачити навколишнє життя і робити з цього бачення правильні висновки.

Святі отці, пропонуючи нам шлях смиренномудрості, керувалися насамперед словами Самого Господа і Спасителя: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (див. Мф. 11:28-29). Смиренномудрість допомагає улаштуванню мирних відносин з людьми, улаштуванню такого способу життя, яке не в тягар, а в радість, навіть якщо ми проходимо через складні життєві обставини. Улаштування цього світу за божественними законами, відносин між людьми за заповідями Божими є неодмінною умовою нашого особистого благополуччя, але це можна поширити і на народ, і на країну. Більш того, заповідь Божа не має кордонів, вона звернена до всього роду людського. І віримо, що тільки життя згідно з цими божественними заповідями здатне допомогти нам благополучно влаштовувати своє власне життя, життя нашого народу і нашого суспільства.

Хай допоможе нам Господь зберегти віру, зміцнитися в тій мудрості, яку черпаємо ми зі Святого Письма, зі святоотцівської спадщини, залишатися відданими обраному шляху, незважаючи на спокуси, які зустрічаються на нашому життєвому шляху.

Терпіння

«Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму»… Чому ж у цьому проханні йдеться про терпіння? Терпіння – це якість, яка допомагає людині, насамперед, досягати поставлених життєвих цілей. А без терпіння неможливо досягати своїх цілей, великих чи малих, бо будь-яка мета досягається працею, а праця завжди вимагає терпіння. Потрібно мати терпіння, щоб дійти до мети. Ось так і влаштовується наше життя, значною мірою завдяки цій чудовій людській якості – терпінню.

Але терпіння має і духовний вимір. Звісно, преподобний Єфрем Сірін, включаючи тему терпіння у свою молитву, мав на увазі саме цей духовний вимір. Що ж це означає? А це означає, що кожна людина, спілкуючись з іншими людьми, піддається, більшою чи меншою мірою, впливу з їхнього боку. Вплив може бути позитивним, але буває і негативним. І негативний вплив частіше супроводжується вторгненням злого начала в нашу душу – через людей, через слова, через образи, через життєві ситуації. І для того щоб мати можливість відбивати ці спокуси, людина повинна мати терпіння, а отже, терпіння є силою.

Але коли ми говоримо про відбивання різного роду спокус, злих посилів і взагалі небезпечних впливів на нашу душу, ми маємо на увазі не тільки необхідність мати терпіння у боротьбі. Людина не може врятувати душу, якщо вона на зло відповідає злом, на неправду – неправдою. Навіть найнегативніші впливи, що їх справляють на нас, не повинні похитнути нашої віри і нашої вірності Господу.  І якщо потрібна відповідь на вплив з боку навколишнього світу, то ця відповідь не може нести в собі зло і неправду, бо тільки правдою і добром можна перемогти зло.

«Перемагайте зло добром», вчить нас слово Боже (див. Рим. 12:21). Ці слова, які нерідко проходять повз нашої свідомості, мають величезне значення для нашого життя, для нашого самопочуття, для досягнення того, що ми людською мовою називаємо щастям.

Людина не може бути щасливою, якщо від неї походить зло, бо зло повертається. Зло не може бути нашою реакцією на зло, звернене на нашу адресу. І якщо ми ясно усвідомлюємо, що єдиним способом подолання зла є добро, що навіть на зло ми повинні відповідати добром або хоча б нейтрально, якщо бракує сил на добро, то, безперечно, зміниться наше особисте життя. І ми відчуємо присутність благодаті Божої, бо жодна добра справа, жодне добре слово, яке ми вимовляємо, так само як і зле слово, зла справа, не проходять повз Божого промислу про нас.

Нехай Господь зміцнить нас у здійсненні добра навіть у тих обставинах, коли здається, що єдина правильна відповідь містить у собі зло. «Перемагайте зло добром», і хай допоможе всім нам Господь набратися сил, у тому числі протягом поприща Великого посту, щоб оволодіти цією мудрістю і знайти силу, яка допомагає перемагати будь-яку нечисту силу.

Любов

«Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму». Цими словами святий преподобний Єфрем Сирин звертає наші серця до Бога з молитвою про набуття перерахованих чеснот. Але слід звернути увагу, що любов, яка в ряду цих чеснот стоїть на останньому місці, займає це місце не тому, що любов – найнезначніша чеснота, а навпаки, тому що це сама піднесена й велика чеснота. Це верхня ступінь сходів чеснот, що ведуть у Царство Боже.

Кожен на власному досвіді знає, як важко мати в серці любов до ближнього. Кровна спорідненість, сімейні узи створюють відповідні умови до того, щоби людина відкривала своє серце ближнім. Так буває і в житті сім'ї, і в житті відносно невеликих груп людей, об'єднаних спільними ідеалами, загальними трудами, як, наприклад, у чернечій громаді. Любов є щось досить зрозуміле й реально здійсненне. Але як полюбити людину, яку ми називаємо ближнім, але яка на ділі ближнім не є? Звідки взяти сили і як зробити так, щоби у серці дійсно була любов, а не вимучене бажання любити, за яким насправді не ховається нічого, крім гордині й бажання отримати в очах людей особливу повагу та вдячність?

Для того щоби полюбити людину, потрібно мати добре серце. Існує чудовий спосіб визначити, можеш ти полюбити іншу людину, може любов до ближніх стати надбанням твого життя, чи ні. Відповідь на це запитання може дати кожен: якщо у серці не відбивається біль іншої людини, якщо неможливо співчувати іншій людині (не з числа найближчих, а одній із тих, кого ми у церковному побуті і називаємо ближніми), – значить, полюбити ближнього неможливо.

Святий авва Дорофей, розмірковуючи на цю тему, сказав прості слова, які, можливо, допоможуть кожному по милості й благодаті Божій здобувати любов до ближніх. А порада авви Дорофея така: «Нікому не роби зла». Це перша й неодмінна умова. Жодна любов не може виростати на грунті, удобреному злом. Це не добриво, це отрута, що отруює людську душу. Якщо людина робить зло ближньому своєму, вона не здатна любити. І друга умова, яку дуже ясно сформулював преподобний авва Дорофей: «Навчися робити добро». Не роби зла, але навчися робити добро. Постав перед собою завдання робити добрі справи у тому масштабі, у тому обсязі, який для тебе можливий. Не треба ставити перед собою нездійсненні завдання, – але спробувати вирішити найпростіші, відштовхуючись від тих життєвих ситуацій, у яких ми опиняємося. І якщо ми зможемо поставити собі реальну задачу й виконати її, то отримаємо глибоке внутрішнє задоволення. Ми відчуємо здатність робити добро, а значить, і любити іншу людину. Тому що любов виростає не на порожньому місці – вона виростає тільки на тому грунті, який удобрений справами добрими, ділами милосердя, які ми і називаємо справами любові.

Святоотецькі поради дуже прості. Для того щоби їх зрозуміти, не потрібно навіть закінчувати навчальних закладів (хоча, звичайно, вчитися треба, у тому числі в семінаріях, і по можливості добре). Але ніяких особливих знань не потрібно мати, для того щоби засвоїти такі прості, але важливі істини, які передають нам святі отці, допомагаючи знайти шлях до сходження на найвищу ступінь духовної досконалості – набуття любові в серці до наших ближніх.

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило

З проповідей у середу і четвер першого тижня Великого посту 2019 р.

Читайте також: «Дух неробства, зневіри, властолюбства і пустослів'я не дай мені». Святіший Патріарх Кирило про перше прохання молитви прп. Єфрема Сирина.