Святіший Патріарх Кирило про перше прохання молитви прп. Єфрема Сіріна.

У молитві святого Єфрема Сіріна, яку ми багато разів читаємо протягом дня під час Великого посту, кожне прохання має особливий духовний зміст. Навіть послідовність цих прохань не випадкова.

Неробство

«Господи й Владико життя мого, дух неробства ... не дай мені».

Перше, про що ми просимо Господа, – не дати нам дух неробства. Що ж таке неробство? І чому святий Єфрем звернув особливу увагу на цей людський порок? Неробство ніяк не слід змішувати з вільним часом, з тим, що в нашому побуті ми називаємо вихідним днем. Цей день дається нам за заповіддю Божою, щоб мати відпочинок від роботи, яку ми здійснюємо протягом тижня. Протягом цього дня людина відпочиває, а відпочинок – це не неробство. Наш людський організм влаштований так, що без відпочинку він не може працювати довго, в ньому можуть початися небезпечні для здоров'я процеси. Тому невипадково Господь встановив сьомий день як день спокою, відпочинку.

Але неробство є щось інше. Ми говоримо «поле неробства», тобто поле, яке не засіяно. У богослужбових текстах зустрічається словосполучення «дозвільна утроба», тобто утроба що не родить!. Неробство є певною порожнечею, тим, що не виробляє ніякого плоду, тим, що не має ніякого сенсу. Будь-який сенс втрачається там, де неробство. Людина, що перебуває в неробстві, наражається на велику небезпеку, бо її воля не сконцентрована, розум не працює і стає легкою здобиччю різних зовнішніх впливів. Ми знаємо, що більшість проступків людина робить саме тоді, коли вона нічого не робить, коли вона бездіяльна, коли вона порожня. Тому що порожнеча, будучи сама по собі небезпечною для людини, не є станом довговічним. Порожнеча завжди чимось заповнюється. У техніці і фізиці існує таке поняття, як вакуум, тобто повна порожнеча. Але для того щоб створити вакуум, потрібні спеціальні механізми, прилади, машини, потрібні зусилля, бо в природі вакуум не існує. Там, де вакуум, там смерть, там нежиттєздатна середа. Якщо ж ми власними зусиллями або за чиїмось злим навіюванням створюємо порожнечу всередині себе, то робимо найнебезпечнішу гріховну дію, бо ця порожнеча буде зайнята, непомітно для нас, такими силами, які можуть з легкістю взяти над нами владу.

Відомо, що багато пороків виникають від неробства. Зібралися люди, поговорити ні про що, інтересів особливих немає, і, щоб скрасити проводження часу, зловживають алкоголем або творять беззаконня, які нерідко закінчуються злочинами. Робити нічого! Неробство!

У віруючої людини не може бути неробства, не може бути порожнечі за визначенням, бо за кожне пусте слово ми дамо відповідь перед Богом (див. Мф. 12:36), і за нашу порожнечу дамо перед Богом відповідь, як безплідні смоківниці (див. Мк. 11:12-14, 20-21). Для того щоб уникнути цього небезпечного згубного стану, ми маємо бути напоготові. Бути напоготові, до цього закликає нас Господь.

Особливо ми повинні бути напоготові під час Великого посту, який і дається нам для того, щоб ми оцінили свій духовний стан, поміркували про те, хто ми, в якому ми стані, куди направляємо свій шлях, що ми робимо і що ми можемо зробити. Якщо ми ставимо собі такі питання, то вони мають приводити до конкретних дій, до бажання виправити свій життєвий шлях. А якщо людина виправляє свій життєвий шлях, то вона насамперед контролює себе. Тоді ніякого неробства не може бути, бо людина, яка піклується про свій розумовий, моральний, духовний розвиток, буде неодмінно використовувати будь-яку можливість для того, щоб забезпечувати цей розвиток.

Невипадково святі отці особливо наголошують на небезпеці неробства як згубного для людини пороку. У Церкві, особливо у дні Святого и Великого посту, ми маємо можливість, проаналізувавши свій стан, зробити все, що ми можемо зробити, щоб зупинити розвиток небезпечних пороків, серед яких на першому місті – неробство. І хай допоможе нам Господь присвятити дні Святої Чотиридесятниці подоланню наших слабкостей, пороків і гріхів.

Зневіра

У молитві святого Єфрема Сіріна ми просимо Господа захистити нас насамперед від неробства, бо неробство – це порок, що руйнує людське життя. А потім іде благання до Бога позбавити нас зневіри.

Напевно, немає людей, які б не відчували цього почуття у своєму житті. Святий Іоанн Ліствичник говорить, що зневіра є розслабленням душі і знемогою розуму. Зневіра супроводжується важким станом духу: людині здається, що багато чого вона не зможе зробити, багато чого не зможе досягти, багато чого в своєму житті втратила. І ця негативна самооцінка буває настільки руйнівною, що люди втрачають присутність духу, здатність активно трудитися, реалістично оцінювати навколишні події і справді впадають у важкий душевний стан.

Іноді зневіру плутають з депресією. Зовнішні прояви і того, і іншого досить схожі. Але якщо депресія є наслідком неблагополуччя психічного, тобто наслідком хвороби, то зневіра таким не є. Поняття «зневіра» взагалі можна визначити і описати тільки в системі релігійних координат. Якщо людина втрачає віру в Бога, якщо вона починає багато в чому сумніватися, якщо втрачає певні життєві координати, пов'язані з її релігійним вибором, то, як наслідок, настає зневіра, важкий душевний стан.

Зневіру неможливо лікувати медикаментозно, зі зневіри неможливо вийти через навіювання ззовні. Це стан, який може подолати тільки сама людина, спираючись на силу Божу. А як же можливо зробити такий подвиг? Є дві неодмінні умови: людина повинна вірити в Бога і вірити в те, що все, що відбувається з нею є в остаточному підсумку дією Божественного промислу – або попустом Божим, якщо те, що відбувається, є скорботним і сумним, або проявом Божественної милості, якщо те, що відбувається, є чимось радісним і добрим. Коли людина привчається віддавати себе в руки Божі, зневіра зникає, тому що замість зневіри з’являється глибока впевненість в силі й розумності Божественного Промислу.

Мені доводилося зустрічатися з людьми, які пройшли важкий життєвий шлях, у тому числі з тими, хто пройшов через ув'язнення, заслання, табори тільки тому, що вірив в Бога. І ось що дивно: у цих людей ніколи не було зневіри. Ще під час несення послушенства в Смоленську я зустрівся з одним чоловіком. Він відвідав мене, дізнавшись моє прізвище, і сказав, що з якимось хлопцем, який мав таке ж прізвище, він плив з тодішнього Ленінграда до бухти Нагаєва, а потім Колимською трасою його було доставлено до місця ув'язнення. І розповів, що той юнак ніколи не був у поганому настрої – він завжди залишався спокійним, мирним і навіть радісним. І коли його запитали, чому він перебуває в такому доброму настрої, відповідь була простою: «Але ж я заради Христа їду туди, куди мене посилають. А хіба може бути поганим життя заради Христа?»

Нам потрібно багато в чому переглядати наше ставлення до навколишнього світу, до нас самих. Чим більше в житті комфорту, чим більше матеріальних можливостей, тим слабшою стає людина. Їй є, що втрачати, вона боїться знизити рівень свого споживання і комфорту і тому стає дуже вразливою. І не тільки тому, що хвилювання охоплює при одній лише думці, що життя може змінитися на гірше, але і просто тому що дуже часто така людина впадає у зневіру. А зневіра там, де зникає віра і де на місце віри приходить страх.

Ось чому в молитві святого Єфрема Сіріна прохання до Господа позбавити нас зневіри стоїть на другому місці – особливим чином відзначається необхідність позбутися зневіри як душевного стану, несумісного зі справжнім людським благополуччям.

Кожен з нас так чи інакше, за тих чи інших обставин піддається цьому почуттю. І для кожного з нас, хто хоча б раз був схильний до цього почуття, звучать сьогодні проникливі слова молитви святого Єфрема Сіріна з проханням позбавити нас зневіри. А позбутися зневіри означає змінити свій погляд на життя, розлучитися зі страхами, розлучитися з нерозумінням, зі спробами прозрівати майбутнє, не маючи ніяких можливостей по-справжньому це зробити. Це означає віддатися в руки Божі з повною довірою до Господа, без всякого страху, але з великою надією на Боже милосердя.

Всього цього вчить нас молитва святого Єфрема Сіріна. І, повторюючи ці слова, будемо просити Господа, щоб Він позбавив нас, у тому числі, і згубної зневіри і дав можливість знайти радість і мир в душі.

Властолюбство

Молитвою святого Єфрема Сіріна ми просимо у Господа допомоги на шляхах нашого духовного життя. Ми просимо захистити нас від почуттів, думок, діянь, які руйнують внутрішній світ людини і перешкоджають справі спасіння.

«Господи й Владико життя мого, дух неробства, зневіри, властолюбства... не дай мені» . Найменше ми звертаємо увагу на небезпеку властолюбства, адже кожен відчуває свою провину перед Богом у пустослів'ї, зневірі, а от схильність до властолюбства для більшості залишається непомітною. Але насправді властолюбство – це дуже болюча пристрасть, і пристрасть гріховна. Коли людина прагне до влади, тоді її охоплює пристрасть властолюбства.

Тільки Господь має владу над світом і над кожною людиною, і древні добре це розуміли. Зі Старого Заповіту ми знаємо, що в Ізраїлі, який по праву вважав себе народом обраним, спочатку не було царів. Ізраїль поставляв себе під владу Бога; в історії таке керівництво державою називається теократією, в перекладі – владою Бога. Але оскільки хтось повинен був цю владу здійснювати, древні ізраїльтяни заснували особливе служіння – служіння суддів. Не будучи царями, судді виконували певні функції, пов'язані з керівництвом державою, пам'ятаючи, як і весь народ, про те, що справжнім Правителем, справжнім Царем Ізраїлю є Господь. Але в якийсь момент ізраїльтяни визнали, що народи, які живуть навколо, які мають царів, які мають досить організовану державність, починають підніматися над ізраїльтянами, що особливо відчувалося під час воєнних дій. У народі ізраїльському виникла думка про необхідність мати царя. Останнім суддею був пророк Самуїл, і народ зажадав від нього, щоб було обрано царя і тим самим закінчилося правління над Ізраїлем духоносних чоловіків, які, не маючи царських повноважень, були скоріше моральними авторитетами і духовними лідерами. Самуїл звернувся до Господа з молитвою і почув відповідь: «Вони не тебе – вони Мене відкинули» (див. 1 Цар. 8:7-8). І Бог дав їм царя Саула.

Влада приваблює людей тим, що через володіння нею можна свою власну волю виконувати за допомогою інших людей, здійснювати свою волю в житті інших. Це відкриває величезні можливості для досягнення таких цілей, які були б зовсім недосяжні, якщо спиратися тільки на свою волю і на свої сили. Влада дає право і можливість мобілізувати волю і сили багатьох для досягнення тих цілей, які ставить перед собою людина, що має владу.

Ось чому до влади нерідко спрямовувалися і спрямовуються люди недостойні. Якщо людина гідна удостоюється влади, вона спрямовує її на досягнення цілей, які служать благу не тільки і не стільки їй самій, але всім тим, заради кого вона цю владу здійснює, тобто заради народу. Люди відчувають і поважають таких правителів, оточують їх повагою, вважають великими авторитетами. Так, в історії нашої держави багато царів були оточені повагою і мали дуже високий авторитет. Бо народ усвідомлював, що керівник держави, будучи на чолі країни, всього себе віддає для служіння Вітчизні. І ми знаємо, що багато кого з наших гідних правителів було вбито саме тому, що вони самовіддано служили своєму народові.

Але влада може проявлятися і найгіршим чином, коли вона служить інтересам однієї людини або групи людей, коли в ім'я вузьких корпоративних інтересів і цілей напружуються сили народу, який можна примусити владою до виконання того, що служить благу небагатьох. В історії нашої Вітчизни бували й такі часи – важкі, відмічені значними проблемами в житті країни і стражданням людей.

Властолюбство є гріхом, і влада виправдана тільки тоді, коли служить єдиній меті – приносити користь людям, служити людям. Словом «міністр» позначається високопосадовець у державі. Але в перекладі з латинської міністр – це служитель. Не може бути іншої мети у людини, наділеною владою, крім як служити людям.

Все те, про що ми зараз говоримо, стосується не тільки світської влади, – це ж стосується влади духовної навіть більшою мірою, ніж світської. У Церкві не може бути влади, спрямованої на досягнення особистих цілей того, хто цю владу має. У Церкві влада – це синонім служіння. Чим більше повноважень у священнослужителя, тим більше він повинен співрозпинатися на шляху служіння Богу і людям. І це єдине виправдання тієї поваги, того авторитету і тієї вдячності, які віруючий народ звертає на адресу своїх служителів.

І сьогодні, замислюючись через слова молитви святого Єфрема Сіріна про владу, просячи Господа позбавити нас від властолюбства, ми повинні ясно розуміти, що все сказане стосується не тільки тих, хто має владу, а й кожного з нас. Бо і в найпростіших міжособистісних відносинах дуже часто одна людина намагається взяти верх над іншою, іноді свідомо, а іноді несвідомо, з огляду на риси характеру, вольові якості. І це прагнення бути вищим за іншого, впливати на іншого, керувати іншим теж є нічим іншим, як властолюбством, хоч і без реальної влади. Напевно, більшість з нас, якщо уважніше подивиться вглиб своєї душі, побачить у собі цей порок, інакше святий преподобний Єфрем не вклав би у велику свою молитву звернення до Господа з молитвою позбавити нас від цього гріха й пороку.

Нехай силою Божою і нашими власними зусиллями викорінюється з нашого життя всяке прагнення до властолюбства, всяке прагнення до того, щоб панувати над іншою людиною. А ті, хто мають якісь владні повноваження, повною мірою повинні усвідомлювати, що головний сенс і єдина мета такого відповідального служіння є не що інше, як служіння Богу і людям.

Пустослів'я

У молитві «Господи і Владико життя мого», у першому проханні, є два слова: «Господи й Владико життя мого, дух неробства, зневіри, властолюбства і пустослів'я не дай мені». Неробство і пустослів'я. Неробство – це порожнеча, відсутність всякого плоду, відсутність будь-якого змісту. А пуста людина – це людина нікчемна. Не просто така людина, що не відбулася (бо є люди, що не відбулися з огляду на життєві обставини), а така, що виявилася ні на що не здатною. Так буває – дуже рідко, але буває. І частіше ця порожнеча є не проявом якихось фізичних чи розумових слабкостей, а проявом слабкої волі і слабких зусиль, які не можуть сформувати людську особистість.

Це неробство і слова, і особистості є небайдужим ні для самих людей, ні для оточення. Коли людина вимовляє пусті слова, вона тим самим виявляє свою власну неспроможність. І ті, хто уважно ставиться до слів інших, можуть з легкістю визначити, що собою являє ця особистість. Іншими словами, пусті слова працюють проти нас. Вони свідчать про нас з найгіршого боку. Немає нічого небезпечнішого, ніж пустослів'я з точки зору формування негативного ставлення до людини.

Але в пустослів'ї є небезпека і для оточення. Пусті слова можуть завдати людям шкоди. Добре відомі випадки, коли пусті слова приводили до життєвих катастроф. Хіба безліч сімейних конфліктів, які закінчувалися розлученням, не починалися з пустих слів, які непомітно переходили в образи і завдавали шкоди і тим, хто ці слова вимовляв, і, безперечно, тим, хто був змушений їх слухати? Пустослів'я – це сила з негативним змістом. Ми ні в якому разі не повинні поверхнево ставитися до всього того, що говоримо і що чуємо, бо і промовлене, і те, що сприймається нами, безпосередньо стосується нашого духовного життя.

Як же позбутися пустослів'я? Немає іншого засобу, як тільки навчитися мовчанню. Здавалося б, що хорошого в тому, що людина мовчить? Насправді багато хорошого в тому, коли ми мовчимо, – це убезпечує нас від пустих слів. Якщо людина говорить, тільки коли вимовляє потрібні, правильні слова, коли захищає себе від пустих, зайвих слів, тим більше тих, які можуть образити інших людей і завдати їм шкоди, – вона звершує діяння дуже великої духовної важливості.

Як же навчитися цього мовчання? Кращою школою мовчання є храм Божий. Перебуваючи в храмі, ми мовчимо протягом годин. Це дивовижно. Ми не розмовляємо одне з одним у храмі, за винятком якихось особливих випадків. Храм і молитва це школа мовчання. Але як важливо, щоб ця школа приносила плоди і щоб ми, залишаючи храм, пам'ятали, що за кожне слово пусте будемо нести відповідь перед Господом (див. Мт. 12:36)! І як важливо, щоб ця школа мовчання давала нам сили зберігати себе від пустих слів у нашому повсякденному житті! Храм Божий дає дивовижну можливість і звертатися до Бога з молитвою, і розмірковувати про своє власне життя, і вчитися побожного мовчання.

Щоразу, коли ми вступаємо у стосунки з людьми, коли ми вимовляємо певні слова, ми повинні пам'ятати про велику відповідальність, що лягає на людину, яка розмовляє з кимось, з ким її звів випадок або життєві обставини. Наші бесіди, наше спілкування є певною школою, яку можна пройти з успіхом, а можна провалити іспит. Якщо ми наповнюємо міжособистісне спілкування пустими, нікчемними словами, то послаблюємо свою внутрішнє духовне життя і, безперечно, завдаємо шкоди тим, з ким спілкуємося. «Поклади, Господи, схоронення вустам моїм» (Пс. 140:3), – вимовляємо ми в храмі. І ці слова, звернені до Бога, є молитвою, що допомагає нам зберігати мовчання у випадках, коли це необхідно. Зберігати мовчання, щоб зберегти свій внутрішній світ, зберегти спокій і не зробити нічого гріховного, що могло б затьмарити життя інших людей.

Ми повинні бути навчені того, що слово – це великий Божий дар, даний людині, щоб вона, використовуючи слово, могла входити у сполучення з іншими. І цей дар ми не повинні ні в якому разі затьмарити пустослів’ям і всім тим, що завдає людям шкоди, духовної і не тільки духовної. І хай допоможе нам Господь зберігати мовчання тоді, коли це необхідно, утримуватися від пустих і тим більше злих слів і зберігати мир у серці. Нехай Господь кожного з нас напоумить на життєвому шляху, щоб уникати всього того, що є гріховним і згубним, і спрямовуватися до того, що відкриває нам двері спасіння. Амінь.

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило

Із проповідей у понеділок та вівторок першої седмиці Великого посту 2019 р.