Чергове повідомлення про тиск на православну громаду УПЦ на Рівенщині надішло з смт. Демидівка, - повідомляє сайт "Про Церкву".

Місцева влада чинила тиск на працівників апарату районної ради і змушувала їх перейти до Київського Патріархату під страхом звільнення з посад. Однак, погрози так і не було втілено.

Та вочевидь, місцева влада вирішила вплинути на громаду за допомогою ЗМІ. Відтак, 4 лютого 2015 року на сайті «PressЦентр» було опубліковано статтю наклепницького змісту, в якій прихожан і настоятеля храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова священика Василя Іванейко було звинувачено в антидержавній позиції та проросійських настроях.

Опублікована інтернет-виданням «PressЦентр» стаття, відверто наклепницького характеру, і провокує міжконфесійну ворожнечу в смт. Демидівка, де переважна більшість мешканців – парафіяни місцевого храму УПЦ КП. Відтак, очевидно, що виданий матеріал спрямований на подальший розвиток міжконфесійного конфлікту.

Настоятель храму святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова священик Василь Іванейко так прокоментував цю подію:

«Мир у нашій державі потрібно починати будувати зі своєї душі, з християнської любові, з примноження духовних чеснот. Думаю, що нікого не потрібно переконувати у тому факті, що на чужому горі не збудуєш свого щастя, що на обмані не можна побудувати правди. Тим більше не можна обман робити наріжним каменем у будівництві нової демократичної, вільної, справедливої держави. Але в нас усе виходить по-іншому. Складається враження, що велика кількість людей бажають рухатися саме таким шляхом – шляхом брехні та популізму. І проблема не в тому, що хтось іде такою дорогою. Проблема в тому, що, зазвичай, такі люди ведуть за собою багато довірливих громадян, а чим це може закінчитися прямо говорить народна мудрість про двох сліпців.

Нещодавно (4. 02. 2015р.) на інформаційному порталі «PressЦентр»з’явилась стаття під назвою ««Це Малоросія, а не Україна» – казали близьким загиблого солдата у церкві Московського патріархату». Особисто мене, як безпосереднього учасника вказаних подій, це повідомлення обурило. Забігаючи наперед скажу чому. Хоча б тому, що інтерв’ю брали і у мене. На задані журналістом запитання я розповів багато інформації і про конкретний випадок і про загальну духовну та соціальну роботу, яку проводить наша парафія протягом останнього року. Звідси і обурення: для чого дзвонити, щось розпитувати, а потім писати абсолютні нісенітниці, не використавши ніякої наданої інформації. Зрештою, по телефону зі мною спілкувався чоловік, а автор статті явно жіночої статі. Тому, можливо, і моє інтерв’ю ще з’явиться на просторах інформаційних видань.

Отож, які події відбулись насправді? 5 січня в автокатастрофі помер житель смт. Демидівка Роман Зубчук. Про цю подію ми дізнались на наступний день. Слід зазначити, що в цей період силами і коштом нашої парафії був підготовлений Різдвяний Благодійний концерт для дітей-інвалідів району. Це дійство мало відбутися 11 січня у районному будинку культури вже другий рік поспіль. Але в силу жалоби ми відмовилися від проведення заходу і перенесли його у Млинівський район. Мною як настоятелем храму була внесена пропозиція оголосити в Різдвяну ніч збір коштів для матеріальної підтримки родичів загиблого солдата. Люди, з якими я радився, підтримали таку пропозицію, але сказали, що такий захід ми проведемо дещо пізніше, адже в силу морального стану близьких така допомога зможе стати причиною для пересудів та наклепів з боку зацікавлених в цьому осіб. Тож вказану акцію вирішили провести дещо пізніше.

11 січня в нашому храмі відбувалася особлива служба, адже на ній був присутній покійник – сестриця храму Марія Дацюк. Тож зрозуміло, що в Божому домі була велика кількість людей. Все йшло своїм чином. Під час збирання пожертв на запричасному, хтось в храмі здійняв галас «люди добрі, що ви робите, навіщо ви даєте гроші Путіну на автомати» і т. д. Я не бачив хто це був, оскільки знаходився у вівтарі. Але орієнтовно через одну хвилину, зрозумівши, що ніхто з присутніх не намагається якось втамувати ці крики, був змушений вийти до людей. У храмі я побачив двох жінок. Одна була з фотографіями загиблого солдата. Побачивши мене, вона одразу підійшла і впала на коліна, просячи не допомагати Путіну. Я її підняв, благословив, поцілував у голову і попросив у силу того, що серед храму покійник, вийти на вулицю та поспілкуватися вже там, що і було зроблено. Ніхто нікого нікуди не штовхав. Все було добровільно та, як здалось, з розумінням. На вулиці спілкування продовжилось у стилі «питання-відповідь». Старша жінка питала про гроші, про нашу діяльність, про те за кого ми молимось і т. д. А молодша періодично бігала і щось вигукувала до присутніх на вулиці людей. Зрештою, потрібно було звершувати чин похорону, і ми, мирно розпрощавшись, розійшлись у різні сторони: я – до храму, вони – за межі церковного подвір’я. Ось такий, здавалося б, невеличкий конфлікт.

Але все ще було попереду. Одразу на наступний день ці дві жінки на чолі з благочинним УПЦ КП прийшли на нараду до районної адміністрації та почали розповідати зовсім незрозумілі речі: мовляв, їх силою викинули з храму, мало не побили, хтось закликав за Новоросію і т. д. Довірливий голова Адміністрації Радченко С. І., прослухавши ці історії, поставив працівників установи, котрі є нашими прихожанами, перед вибором: або залишайте цю конфесію, або пишіть заяви на звільнення. На мою думку, високопосадовець очікував, що люди одразу перейдуть в розкол, але сталось по-інакшому – вони написали заяви. Правда, нести їх на затвердження я (порадившись з секретарем єпархії та юристами) благословення не дав. Зрештою, одна жінка заяву подала, а всі інші прислухались. По причині перевищення службових обов’язків з боку голови адміністрації, і в силу того, що було сказано що ми закликаємо до сепаратизму, цю справу під свій контроль взяло обласне відділення СБУ. Представники цього відомства допитали багатьох людей і мене в тому числі, та, провівши розслідування, не знайшли підтвердження висунених проти нас звинувачень.

Ось така історія. Мені здавалось, що вона вже закінчилась. Але майже через місяць хтось знову бажає розпалювати міжрелігійну ворожнечу.

Мене цікавить інше… чому журналісти «Прес Центру» не навели жодних аргументів з розслідування правоохоронних органів? Чому немає відомостей про роботу СБУ?  Мабуть тому, що ці факти будуть говорити про зовсім інакші речі – про повну безпідставність обвинувачень і про те, що ми говоримо правду і не засліплюємо людей жахливою брехнею. Жахливою тому, що вона побудована на горі людей.

Я взагалі не розумію, як можна було нашу парафію звинуватити у антидержавній діяльності. Адже, якщо говорити фактами, а не просто словами, наша громада своїми патріотичними справами перевершує ціле Демидівське благочиння УПЦ КП. Крім того, на кожному богослужінні ми молимось за мир у нашій державі, за її людей, владу та воїнів. Більшість прихожан від мене особисто отримали роздруковану «Молитву за мир в Україні», котру щодня з мого благословення читають вдома. Якщо до наших соціальних акцій додати той факт, що храм знаходиться у стадії будівництва, то всі наклепи виглядають просто жахливими і відверто брехливими.

А за кожне сказане слово доведеться дати відповідь. Це не мої слова, це слова Самого Господа. А ще Христос казав, що горе тій людині, через яку у світ приходить спокуса. Тому, дорогі друзі, давайте хоча б трішки бачити причини негараздів і у наших душах. Можливо, мир в Україні настане тоді, коли ми перестанемо брехати, заздрити, зводити наклепи? Почнемо поважати, любити, слухати один одного і, найголовніше, по-справжньому каятися в наших гріхах. Адже це єдиний шлях для християнина. Тож хай у цьому нам допомагає сам Господь.»

Нагадаємо, протягом 2014-2015 років вчинено ряд нападів на храми УПЦ представникми т.з. УПЦ КП, кілька з яких було захоплено. Як можна спостерігати, тенденція нагнітання міжконфесійного конфлікту на Рівенщині триває, але тепер, з залученням органів місцевої влади і ЗМІ.

За материіалами сайту Про Церкву