«Завдяки Афону я подивився на світ новими очима, відкрив ще одну сторінку Православ’я, Євангелія у своїй душі».

Монастир Ватопед на Афоні

– Яке значення має Закарпаття для Православ'я в цілому? Чим може збагатитися Православ'я завдяки Закарпаттю? Розкажіть про афонські традиції.

– З одного боку, Православ’я через різні форми, які проявляються у традиціях, обрядах, догматах – різне, з іншого – одне й теж. Закарпаття – це дуже колоритний край, де Православ’я має свій формат. Іноді справа полягає не в традиціях, а у своєму баченні іконографії, богослужбового співу, агіографії, рукописної спадщини, тощо. Наш край є полінаціональний і поліконфесійний, і це також вплинуло на церковне життя Закарпаття. В різні часи Православ’я тут витримало дуже багато своєрідних трансформацій, реформацій. Воно набувало різних статусів, форматів, але залишалось при цьому цілісним і неушкодженим «defacto». Хоча різні політичні відносини, коли Закарпаття було під Угорщиною, Австро-Угорщиною, Чехословаччиною, потім знов під Угорщиною, звісно впливали на церковне життя.

Автентика Православ’я на Закарпатті, крім іншого, полягає ще й в тому, що тут є своя традиційна мова богослужіння. Ми читаємо читаємо і співаємо з книг написаних церковнослов’янською мовою, але водночас маємо своєрідну богослужбову вимову та спів. У нас всі люди під час богослужіння (Утрені, Вечірні та Літургії) співають всім храмом – це унікальна традиція. Дотепер такі традиції збереглися на Балканах, у Сербії, Македонії, Чорногорії, Болгарії, Румунії, Молдові. Це своєрідна з одного боку «архаїчна», консервативна, проте «намолена» віками апеляція до Кирило-Мефодіївської традиції, яка сьогодні сильно «спаює» нас з минулим.

В іконографії є свій стиль, який має дуже багато запозичень в тому числі і з Греції. Ми зараз зібрались на конференції, де піднімається тема Афону, котра, на перший погляд, є не дуже цікавою, з одного боку, а з іншого – всі розуміють, що це давно слід було зробити, і сьогодні обов’язково потрібно про це говорити.

Із старцем Григоріем Дохіарським. Афон

Дуже приємно, що Закарпаття було вписане в структуру світового Православ’я, де воно займало чільне місце. Дотепер в фондах Державного архіву Закарпатської області збереглися унікальні оригінали грамот, оригінали листування другої половини ХIV–XIXстоліть. Є грамоти Патріарха Константинопольського Антонія IV 1391–1394 років. Наші архімандрити, єпископи, які їздили на святу гору Афон, привозили грамоти, своєрідні листи-подяки від афонітів, святогорців. На Афоні було дуже багато закарпатських монахів, особливо в Пантелеймонівському монастирі, котрий за часів занепаду, коли defacto за статусом мав бути грецьким, завдяки саме монахам із Закарпаття зберіг традицію Руської Церкви. Приємно також, що настоятелем монастиря великомученика Пантелеймона був схіархимандрит Гавриїл (Легач), який родом із села Копашнево Хустського району. Святий Олексій (Кабалюк) прийняв на Афоні Православ’я, певний період мешкав там і навідувався туди неодноразово. З-поміж відомих монахів з Афоном пов’язана діяльність і архімандрита Веніаміна (Керечанина). Він був намісником Свято-Преображенського чоловічого монастиря в селі Теребля Тячівського району. У нас є архівні документи, його листування із святогорцями. Він дуже багато коштів жертвував на будівництво Свято-Голгофського-Розп’ятського скита, пустинної обителі святителя Іоанна Златоустого від Іверського монастиря, Свято-Троїцької обителі тощо. Він у свій час отримував відгуки, квитанції, маємо три документи з подякою від афонітів, де зазначено, що його ім’я та імена братії Тереблянського монастиря вписані пожиттєво в синодик для вічного cпоминання на Літургії, є мокра печатка й підпис ігумена, наприклад, ієросхімонаха Симеона з братією, тощо. Це все свідчить про те, що ми вже тоді активно спілкувалися зі Святою горою, незважаючи на дуже велику відстань, на відсутність транспорту.

Перша сторінка книги о. Денасія, у якій описано перехід прп. Олексія Кабалюка в Православ’я

Православ’я на Закарпатті також унікальне тим, що ми межуємо з чотирма країнами сучасної Єврозони – Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Це також вплинуло на богослужбовий простір, особливо в галузі еортології, гімнографії, іконографії та агіології. Наші монахи спілкувалися з Кіцманським монастирем, який за тих часів був на території Молдови, а зараз на Буковині. Монастирі Закарпаття підтримували контакти з монастирями Афону і в період життя преподобного Паісія Величковського. Це дуже важливі моменти. Є багато свідчень про православні зв’язки Закарпаття із Словацькою Республікою, Польською, Румунією. Наприклад, у Тячівському й Рахівському районах, які межують з Румунією, є дуже багато священників-насельників румунських монастирів. У свій час всесвітньовідома друкарня в Ладомирово (Словаччина) діяла і тісно співпрацювала з Закарпаттям і т. д.

Статут Угольського монастиря із запозичення від Афону

Окрема і дуже цікава тема – це, звичайно, «Рукописна спадщина Афона на Закарпатті». Ми сьогодні розмовляли з Сергієм Шумило про те, що в наших архівах, зокрема у фондах Закарпатського Краєзнавчого музею, збережений унікальний статут, який належав Угольському монастирю орієнтовно XVII–XVIIIстоліття, де є окремі глави «От собрания рекши Святыя Горы Афон», тобто були і богослужбові запозичення з Афону. Ця тема взагалі малодосліджена. У Свято-Троїцькій обителі в Хуст-Колесарово, засновником якої був ієромонах Мелетій (у миру Михайло Федорович Рущак), від часів заснування і дотепер діє афонський устав[1]. Якщо ми сьогодні сядемо в авто й поїдемо в цей монастир, там богослужіння почнеться о 2-й годині ночі, як на Афоні. Відомо також, що архімандрит Іов (Кундря) робив кілька спроб поїхати на Афон, але це були 60-ті роки XX століття, тому все було непросто. Та все ж спостерігалися прямі запозичення у нашому богослужбовому просторі.

Ігумен Гавриїл (Легач)

Окрема тема – іконографія. На Закарпатті є іконостаси, де ікони мають підписи грецькими літерами: «Йота», «Сигма», «Тау», «Омега», «Омікрон». Це також говорить про відбиток в тому числі й іконографічної традиції Афону на Закарпатті. Дуже багато афонських мотивів трапляються у співі. На нашій конференції була доповідь «Полемічна переписка 1533-1534 рр. логофета короля Івана Запольї – Лацка із Моцешти з протом Афонської гори Гавриїлом». Угорські королі добре знали, яку силу має Афон у церковному житті, і апелювали до Святої гори, щоб вирішити певні питання, котрі торкалися церковно-політичної ситуації. Нотаріуси, що були при королях, спілкувалися з Афоном через своїх румунських, сербських монахів, які також за походженням були і із Угорської Русі.

Радісно, що відбулася наша конференція. Ми отримали дуже багато інформації з різних куточків світу про Афон і Закарпаття. Нарешті ці доповіді, ці знання повернулись додому. Вони «прийшли» туди, звідки колись «пішли». Ми плануємо видати збірку доповідей з цього питання. Я думаю, що вона буде унікальною.

Один із найдавніших антимінсів Мукачевської єпархії, датований 1670 роком

Свідченням ще одного зв’язку Закарпаття і Афону – літургічного, є антимінси, що знаходиться на Святих Престолах. У нас є дуже багато антимінсів, особливо другої половини XVII–другої половини XVIII ст. Є і антимінси, що прописані грецькою мовою  і початку XX століття. Монахи, котрі їздили на Афон, привозили звідти навіть антимінси, тут в них вшивали мощі святих і літургісали на них.Місцевий єпископ завіряв цей антимінс і підписував. В нашій єпархії є унікальна галерея різних антимінсів – крім звичайних антимінсів на тканині тут є паперові, картонні і навіть антимінси  на мішковині та льоні. «Грецькі антимінси на Закарпатті» – це окрема тема, на яку сміло можна написати кандидатську, а то й й докторську дисертації. Грецькі антимінси є також у Чернігові, Житомирі, Білорусі, північно-східних, південно-західних землях.

Монастир Хіландар. Лоза святого Сімеона

– Що для Вас Афон?

– Я своє життя розділив на «до» і «після». Минулого року я вперше в житті поїхав на святу гору Афон. Як кажуть у нас на Закарпатті: «Як сліпій курці зерно в око попало» (сміється).

Я дуже багато читав про Афон, мріяв побувати в Хіландарі, прикластися до ікони «Троєручиця». Коли ми вдома молимось, читаємо акафісти, тропарі перед літографією, яку нам привезли з Афону, – це одне. Коли ти стоїш в Пантократорі біля ікони «Геронтіса», то враження зовсім інше, яке можна, звичайно, спробувати описати словами, але ті душевні відчуття, котрі ти пережив, залишаються в тобі назавжди, і не так просто знайти слова, щоб їх описати... Завтра, післязавтра ми спустимось на побутовий рівень, де нас чекають рутина, послух, церковне життя, але Афон пульсуватиме всередині нас, житиме в серці і зігріватиме душу. Коли дуже важко, завжди згадуєш Святу гору.

Я написав статтю «Омріяне Небо на землі – є!» на 8 сторінок за 40 хвилин – на одному диханні. Виклав все, що було на серці. Вмістив понад 40 фотографій. Коли стоїш перед іконою «Геронтіса» і перед тобою Вона, то такий посил відчувається, немов чуєш «Проси від Мене що хочеш, і все тобі дам». Ікона заввишки 2 метри. Наче сама Богородиця перед тобою. В Хіландарі ікона «Троєручиця», в Дохіарі «Скоропослушниця», в Ватопеді пояс Богородиці та глава Іоанна Златоуста. Після Афону ти ділиш своє життя на «до» і «після». Афон – це не просто республіка чернецтва, а Небо на землі. Звідти не хотілось їхати додому.

Монахи-закарпатці на Святій горі Афон

Ми були там тиждень. В монастирі святого Пантелеймона спілкувались із духівником схіархімандритом Ієремією. Так Бог давав, що ми приїжджали до кожної обителі й бесідували з відомими духівниками. Саме наша група зустрічала всіх духівників. Приїхали в Дохіар, і до нас вийшов настоятель отець Григорій. Він може вперше бачити людину і розказати про її життя. Одному з нас зауважив: «Пам’ятаєш, що сталося 3 роки тому. Ти був неправий, треба було зробити по-іншому. Тобі треба гарно подумати». Ми стояли мовчки, без коментарів. Коли приїхали в Хіландар, нам на зустріч вийшов колишній духівник обителі отець Мефодій. Він маленький, скромний, проста людина – велика дитина, як наш покійний отець Василій (Пронін).

Архімандрит Василій (Пронін)

У кожному монастирі свої традиції, бо є Сербський монастир, Грецький, Болгарський, Румунський, Руський. Афон дуже різний, але разом з тим цілісний. Кожен, хто туди приходить, відчуває те, що хотів відчути. Святий Григорій Палама написав якось, що можна здійснити паломництво й повернутися пустим. За його словами, має бути «географія душі». Тобто ти можеш бути там і бути пустим, а можеш знаходитися тут, на Закарпатті, в Житомирі, у Криму, в Мукачево, і відчути в душі Єрусалим, святу гору Афон. Чому Серафим Саровський завжди говорив: «Христос воскресе, радість моя»? Це був його стан душі. Христос для нього завжди був вокреслим. Як нагадував учора владика Феодор слова отця Василія (Проніна): «Не можна судити людину. Це ж людина. Це ж її думки». На Афоні це все живе. Там можна побачити святих третього тисячоліття. Вони трапляються і в нашому повсякденному житті.

У мене багато життєвих кредо. Одне з них – вміння розпізнавати подарунки від Неба. Ми, дорослі, іноді хочемо багато всього й відразу. Буває так, що Господь кожного дня тобі дає подарунки, а ти не вмієш їх розпізнавати. Я дуже ціную один із таких подарунків мені від Неба – знайомство з новими людьми. Упродовж останніх семи років не минуло жодного дня, коли б я не познайомився з новими людьми. Через нову людину я пізнаю світ по-іншому.

Завдяки Афону я подивився на світ новими очима, відкрив ще одну сторінку Православ’я, Євангелія у своїй душі. Коли ми говоримо про протестантизм, православ’я, католицизм– це означає, що ми накладаємо якийсь шаблон на Євангеліє певної релігійної течії. Це не зовсім правильно. Євангеліє не можна інтерпретувати по-православному, по-католицькому чи по-протестантському. Євангеліє таке, яке воно є, і Христос всюди. У святих отців є фраза: «Дух святий дихає там, де хоче». Ти можеш Христа зустріти на полонині, у маршрутці, у поїзді, через людину чи якісь обставини, при читанні тексту, коли стоїш на Літургії чи біля могили друга. На Афоні теж  можна зустріти живого Христа.

Квитанція з Афона Веніаміну Керечаніну. 1936 рік

Хтось каже, що не готовий їхати в Єрусалим чи на Святу гору. У післямові своєї статі я написав про те, що ніколи не треба говорити, що не готовий, як раз через те, що ти не готовий і потрібно їхати. Це не слова антоніми, чи то певна філософія чи щось інше – це і є наше щоденне життя. Їхати треба саме тому, що, можливо, там зустрінеш Христа. Ніколи не слід говорити, що недостойний. Один Бог знає, який ти є. Треба їхати, і, можливо, десь на Літургії, спілкуючись з кимось із священиків або монахів, ти для себе щось відкриєш. На Афоні дуже часто відбуваються метаморфози нашої свідомості.

Духівник Руського на Афоні Пантелиїмонового монастиря, схіархімандрит Ієремія

– Якщо говорити про «географію душі», який стан Ви б залишили собі на даний момент?

– Чим більше людина їздить до різних святих місць, тим ширша в неї «географія душі». Кожного разу, коли приходиш втомлений додому, їдеш в авто з єпархії, з якогось чергового послуху чи з ефіру, твоя душа має різну «географію» – де ти був і де не був. Щоразу ти в цій «географії», як батарейка, і з цієї «географії» ти щось для себе черпаєш, коли важко. Згадуєш якісь святині, молишся. Зберегти «географію» дуже складно тому, що ми люди і дуже розпорошуємося. В притчі про блудного сина є золоті слова: «Тоді він спам’ятався…!» (Лк.15:17). Цей стан святі отці описують так: прийди до себе за допомогою того, що ти колись пережив, відчує це знову і по-новому, «перезавантажся». Треба згадати, що ти пережив у своєму житті, що мав і що втратив, до чого ти йдеш. Звичайно, можна втратити якісь речі назовсім, особливо дуже легко втрачаються святі речі. Набути в собі святість дуже тяжко. Для цього треба років десять чи двадцять, а можливо, і все життя. Можна підійти на один сантиметр до Бога в духовному плані і того ж дня відійти від Нього на три кілометри. Потім знову треба підводитися з колін і йти, йти, йти… Ця боротьба з собою дуже важка, як у Достоєвського в «Братах Карамазових»: «Тут Бог з дияволом бореться, а поле битви – людські серця». Ця війна щоденна. Виходячи зранку з будинку, ми передусім ідемо на війну з самими собою. Будемо ми переможцями чи переможеними – залежить тільки від нас, нашої віри і благочестя, від внутрішньої географії святинь. Вона дуже допомагає в цій війні.

Монастир Дохіар. Свята гора Афон

Тиражувати себе задля інших, заради добра дуже важко. Іноді приходиш внутрішньо спустошеним. Треба себе «реставрувати». Як каже наш владика Феодор: «Якби нам Господь не допомагав, ми б нічого доброго не зробили». В Апокаліпсисі є такі слова: «О, якби був ти або холодним, або гарячим»(Об’явл. 3:15). Це страшні слова. Інші слова позитивні: «Ось Я стою під дверима і стукаю» (Об’явл. 3:20). Бог завжди поряд із тобою. Навіть коли здається, що нікого навколо тебе немає. Тоді буває люди сповнюються сумом, навіть виникають суїцидальні думки. Це все аскетична психологія нашої душі. У моменти, коли здається, що все втрачено, – Христос біля тебе. Він завжди з тобою, кожної хвилини. Нам треба просто постукати й запитати, чи Він тут, підвестися з колін і сказати Богові, що хочеш стати іншим, кращим і ближчим до Нього, але без Господа не зможеш зробити це. Коли людина буде говорити відверто, просто, щиро, по-дитячому, постійно, Бог завжди допоможе. За жодних обставин не треба сумувати. Це дуже важко робити, але можливо.

Православ’я – це релігія радості, позитиву. Колишній архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфимій (Шутак) завжди говорив: «Кого Богу прощати, як не нас. Ми ж вірні Йому. Ми Його славимо, віримо в Нього і знаємо, який Він насправді. Бог має простити нас, тільки б ми йшли до Нього і хотіли так жити, як хоче Він».