Духовенство Західно-Американської єпархії РПЦЗ пояснило, чому події у релігійному житті України стосуються всього православного світу.

Звернення учасників наради
духовенства Західно-Американської єпархії

Ми, духовенство Західно-Американської єпархії, віддані смиренному служінню Євангелію Христову і слухняні Його Церкві, зібравшись на три дні, у присутності мироточивої «Гавайської» Іверської ікони Божої Матері, на нашій великопісній пастирській нараді, кротко звертаємося до нашої вірної пастви та усіх благочестивих православних християн. Стоячи, як ми стояли у ці дні, перед чудотворною іконою, оточені натовпом віруючих із різних країн – з Америки, Росії, України, Греції, Румунії, Сербії, Сирії, і багатьох інших місць – котрі прийшли вклонитися перед Божою Матір'ю й молитися разом із нами у духовній єдності, ми не могли не відчути, в один і той же час, велику благодать Господа Бога нашого, Який закликає усіх людей бути разом, в обіймах Його святих, а в той же час, велику скорботу Його народу, серед якого багато хто наразі страждає через напади на єдність Церкви, які ми бачимо у наші дні.

Отже, ми відчуваємо себе змушеними звернути наш голос до вас, віруючих, із духовною ясністю та заохоченням проходження справжнім шляхом, щоби ніхто не був у швидкоплинному розпачі, і щоб усі змогли зберегти свою тверду надію на милість Божу і Його щедроти, які «не зникли, бо милосердя Його не покінчилось» (Плач Єремії 3,22). Як єпархія, ми висловлюємо повну підтримку Святішому Патріарху Московському і всієї Русі й перебуваємо у добросердому послуху визначенням і заявам нашого Архієрейського Синоду, ми висловлюємо нашу повну упевненість у правильності визначень Священноначалія, що роз'яснюють істинний шлях Церкви в ці бурхливі часи. Нам вони виказали необхідність непохитної вірності традиціям, переданим нам нашими предками, а саме, що ми повинні шукати тверду опору, і ніколи не піддаватися лише людському авторитету чи якимось махінаціям у питаннях православного життя. У зв'язку із цим, ми проливаємо сльози з приводу пародії, недавно виявленої на священній Українській землі, де єдина канонічна Українська Православна Церква, під сповідницьким керівництвом Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, разом із його сподвижниками, понесли тяжкий хрест глибоких страждань через анти-канонічні дії Константинопольського Патріархату. Наші серця виливаються кров'ю за наших братів і сестер, які перетерплюють ці події, і ми взиваємо до усіх православних народів гаряче молитися за Блаженнішого Митрополита Онуфрія, і за його співбратів-архіпастирів, і за всіх стражденних православних християн в Україні й у всякій країні.

Нам відомо, що у мисленні деяких людей, реальні чи видимі «політичні» мотиви подій в Україні достатні для того, щоби стверджувати, що все це – справа другорядна, у порівнянні з прагненням досягти високого рівня православного життя в інших місцях світу, й, отже, ми усвідомлюємо сильний потяг пояснити, для духовної користі всіх віруючих, що ті питання, які визначені нашим Синодом, Священним Синодом Московського Патріархату та сонмом інших авторитетних осіб, установ і зборів серед окремих Помісних Церков, мають пряме відношення до духовного стану православних християн по всьому світу. Це особливо стосується положення у діаспорі, де ми сильно відчуваємо близькість і зв'язок із нашими співбратами в інших Помісних Церквах і юрисдикціях, з якими ми живемо пліч-о-пліч, які стоять поруч із нами перед нашими святинями, і з якими ми підносимо загальні молитви до таких світильників зарубіжного життя як святитель Іоанн, архієпископ Шанхайський, Сан-Франциський чудотворець.

Нинішнє сумне становище відбулося через те, як визначили наша та інші Церкви, що колишня велика Константинопольська Патріархія виступила далеко за межами будь-яких екклезіо-політичних рамок пристойності, та вчинила дії, що суперечать деяким фундаментальним принципам Святого Православ'я. Як може будь-який благочестивий християнин не проливати сльози про скликання неканонічного Собору? Або про те, що один із Патріархатів заявляє, неправдиво і без будь-якого авторитету, що церковно-відлучені та піддані анафемі розкольники є «реабілітованими», а потім вступає в Євхаристичне спілкування з такими людьми? Або стверджувати, що віряни без всякого православного рукопокладення є не тільки кліриками і служителями Святих Таїн, але одного такого вірянина-розкольника навіть називати «Першосвятителем» нової пара-еккліазістичної структури, яка за декретом одного лише Патріархату проголошується «автокефальною церквою»? На жаль, це лише частина переліку злочинів проти самої суті Православ'я, про що свідчать нинішні дії Константинопольського Патріархату; і, як пастирі, котрі служать на парафіях цього різноманітного регіону західної Америки, ми усвідомлюємо, що вони є нагальною загрозою віруючим по всьому православному світу, бо те, що видається за «Православ'я», у дійсності є глибоко незгодним з істинним Православним життям. Брехня, що подається як істина, здатна лише вводити людей в оману.

Ми усвідомлюємо, як наші єпископи і багато інших нам роз'яснили, що діючи таким чином, Константинопольський Патріархат зробив ці кроки з метою розширення свого перебільшеного, помилкового уявлення про своє місце у Православному світі. Незважаючи на те, що протягом багатьох століть, Православне oikoumene (Вселенське співтовариство), за братньою угодою, дарувало Константинопольській Церкві місце особливої пошани серед Помісних Церков, визнаючи Її «першою серед рівних» (primus inter pares), і в дусі братерської співдружності, надаючи Їй деякі привілеї, що відповідають визнанню Її такою своїми співбратами, все це було засноване на умові Її дотримання православних канонічних норм і традицій. Для тих, православних, які зараз ставлять собі запитання: чи не є авторитет Константинопольської Патріархії настільки особливим, що це виправдовує Її нинішні дії, ми відчуваємо, що це наш пастирський обов'язок роз'яснити, що коли будь-яка Патріархія відступає від твердого стояння на основі канонічного православного життя, Її авторитет втрачається, разом із втратою можливості спільного життя серед інших Православних Церков. Ми глибоко вражені тим фактом, що Константинопольська Патріархія з недавнього часу, заявила в офіційних документах і заявах, що Вона є «першою без рівних» (primus sine paribus), що інші Церкви «зобов'язані» підкорятися Їй, і що Вона, нібито по якомусь онтологічному праву Її існування, володіє якимось авторитетом над іншими Помісними Церквами. Це – омана і брехня, що видно по відсутності підтримки будь-якої з Помісних Церков з приводу таких претензій. Тим більше це є трагічним, коли ми бачимо «легітимізацію» розколу, затверджену одноосібно, яка в інших країнах призвела до переслідувань і незаконного захоплення храмів, та багатьох інших страждань.

Константинопольський Патріархат, діючи таким чином, ясно вже не говорить від імені всієї Православної oikoumene. Заради усіх наших віруючих, ми повинні ясно проголосити істину: ті, котрі були анафематствовані Церквою залишаються під анафемою; котрі перебувають у розколі залишаються у розколі аж до каяття і повернення до того Патріархату, від якого вони розкололися; «рукопокладені» у розколі не є рукопокладеними і не можуть вважатися кліриками; неправдиве «екклізіологічне» утворення, складене з розкольників, не є«церквою» і не буде визнане такою; і Патріархат, який виступає всупереч думці усіх Помісних Церков, котрі складають саме Тіло Церкви, продовжує наполягати на своїй власній волі та вимагає рабської покори йому з боку всіх, в жодному разі не може вважатися «Вселенським», навіть якщо, у минулому, він був гідним такого визнання. Це і є причиною, з якої наша Церква не може продовжувати перебувати в євхаристичному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом. Це – глибоко сумне становище, проте воно, незважаючи на все, є абсолютно виправданим і правильним, при існуючих важких обставинах. Допоки не відбудеться докорінної зміни у позиціях Константинопольського Патріархату, ми дотримуватимемося вчення першоверховного Апостола Павла: «Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх» (Рим. 16,17). Перед лицем відкритого оголошення, що тих, хто перебуває у розколі потрібно визнати Православними, ми не можемо залишатися у єднанні з тими, котрі не підкоряються голосу Церкви.

З цієї причини, ми усвідомлюємо необхідність закликати всіх до поглиблення молитов за тих, кого торкнулася ця вельми важка ситуація. Звертаємося до всіх наших вірних парафіян: моліться за єдність Церкви, об'єднаної стоянням за правду; моліться за Блаженнішого Митрополита Онуфрія і за віруючих в Україні у ваших домашніх молитвах, так як ми молимося разом за них на наших богослужіннях; відкрийте ваші серця у співчутті до тих, кому загрожує розкол і протистояння, щоби Бог вилікував поранених і підняв зажурених серцем. І тоді, браття і сестри: Стійте сміливо! Не будьте малодушними, і нехай не ослабне віра ваша. Так, ми зараз бачимо «дні лиха» (Пс. 49,5), проте Бог ніколи не залишає Свою Церкву, і з незламною відданістю нашим священним традиціям, з серцями не обмеженими гіркотою чи відчаєм, ми побачимо у певний час, що Господь світу Сам вилікує всяку недугу розколу, очищаючи Свою Церкву, зберігаючи Її бездоганною і непорочною у цьому світі й у майбутньому.

Сан-Франциско, 21 березня / 3 квітня 2019 р.

Середа середпісна Великого посту

Джерело: Synod.com