Відповідає архієпископ Іоанн (Шаховський). 

«Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те... Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа... А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають, а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули, а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього. А я хочу, щоб ви безклопітні були» (1Кор.7:20-22, 29-32).
Нищівний молот апостольського слова падає на всі прояви душі світу і знищує їх земний сенс. Ці апостольські слова треба завжди читати поруч із заповідями блаженства. Вони – оборотна сторона заповідей блаженства. Христос звернувся до нового, апостол спалює старе.
Апостол не засуджує «мають». Він говорити тільки, що вони «повинні бути, як не мають»... Апостол допомагає зрозуміти Христа тим двом, що підішли до Христа, через розділ маєтку свого.
Плач і радість – стан багатства почуттів. Нехай же це багатство додається до істини, а не до порожнечі. Засмучений або той, хто радий через «тлінне» – нерозумний; «бо час позосталий», треба віддавати радість вічної істини, і плач їй же, – бо образ світу цього вже не існує; «проходить», як м'яко говорить апостол.

«Свобода від світу»