Гріх, який сповіданий  продовжує турбувати совість: як вчинити, чи потрібно його сповідувати вдруге? В цьому питанні намагається розібратися ієрей Андрій Чиженко.

Святі отці порівнювали гріх з бур'яном на городі. А город, відповідно – з серцем. Вони говорили про те, що боротьба з гріхом триває до смерті людини. Подібно до того, як город потрібно прополювати постійно, так само потрібно боротися зі своїми гріхами, і в першу чергу частою сповіддю.

Тут, дорогі брати і сестри, хочеться сказати, що в священицькій практиці стикаєшся з тим, що часто у свідомості прихожанина таїнство Сповіді невіддільне від таїнства Причастя. Людина думає, що їй і до Сповіді потрібно готуватися так само, як і до Причастя Святих Христових Тайн, тобто поститися, читати канони та інше.

Звичайно ж, це не так. Все це потрібно здійснювати в процесі підготовки до таїнства Причастя; до цієї підготовки відноситься також і таїнство Сповіді. Але, якщо ви хочете сповідатися без Причастя, то вам достатньо пригадати свої гріхи, які мучать душу, і без будь-якої молитовної та постової підготовки просто прийти в храм і попросити священика вас посповідати. Сповідатися бажано часто – в міру необхідності. Адже грішимо ми також часто!

Звичайна чернеча практика, наприклад, сповідатися хоча б щотижня, а якщо є потреба, то і частіше.

Взагалі святі отці порівнювали душу людини, яка часто сповідається з проточним криницею, вода в якій завжди свіжа і чиста. А душу людини, яка не сповідається – з затхлим болотом з несвіжою застійною водою. 

Тепер про гріхи. Ми згадували вже, що святі отці порівнювали гріх з бур'яном. Звичайно ж, є гріхи, які людина скоїла, обпеклася і не повторює їхбільше. Наприклад, перелюб, аборт або спроба самогубства, інші важкі гріхи. Вона посповідалася і за допомогою молитви священика Господь зняв з неї ці гріхи. Якщо людина їх не повторювала, то дані гріхи можна вже не сповідувати. Не будемо ж маловірними, потрібно сподіватися на милосердя Боже і Його всепрощення.

Але, наприклад, якщо людина не чинила перелюбу, але блудна пристрасть (яку вона відчуває) ще сильна в ній, то, звичайно ж, її потрібно сповідати. Значить, в серці корінь гріха залишився. І поки він розбурхує душу, до тих пір його треба сповідувати. Або, наприклад, людина нікого не вбивала, але засуджувала, дратувалася і гнівалася регулярно. Дані пристрасті – теж порушення заповіді «не убий». А ми, на жаль, їх відчуваємо майже кожен день.

Треба сповідатися не тільки у вчинених справах, а й у словах і помислах, щоб викорінювати гріх ще в зародку, коли він дотикається до наших думок або почуттів. У 136-му псалмі, який ще має назву «На ріках Вавилонських» і часто використовується в богослужіннях підготовчих тижнів до Великого посту, є такі слова: «Дочка Вавилона, окаянна! Блаженний хто віддасть тобі за те, що ти зробила нам! Блажен, хто візьме і розіб'є немовлят твоїх об камінь!» (Пс. 136, 9-10).

Ці вірші з псалма – це заклик до Сповіді. Дочка Вавилона – це наше пристрасне занепале єство, переповнене пороку, який спустошує душу, і також бісівські атаки на нас. Немовлята дочки Вавилону – це ворожі, диявольські прилоги, що всіюються сатаною в наше серце, а також наші особисті почуття і думки, які рідняться з цими прилогами і починають рости в нашому серці спочатку немовлятами, а потім і великими звірями. Тому пристрасті потрібно викорінювати в зародку. Їх потрібно розбивати об камінь.

Що таке цей камінь? Це – Христос. І коли ми припадаємо до Нього в Таїнстві сповіді і сльозами покаяння розбиваємо об цей священний камінь зародки своїх гріхів, то отримуємо від Господа прощення і зцілення від своїх пристрастей. Отримуємо блаженство, тобто вищу радість спочинку в Бозі.

Будемо ж пам'ятати, дорогі брати і сестри, що якщо ми відчуваємо, що гріх подумки і чуттєво все ще продовжує ранити нас, то, звичайно ж, його краще сповідувати ще раз. Будемо також пам'ятати про те, що боротьба ця буде тривати до самої смерті. Але ж і нагорода велика! «Не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило то на серце людині, що приготував Бог люблячим його» (1Кор. 2:9).

Ієрей Андрій Чиженко