Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).  

Дуже важко священникам виголошувати проповідь під час похорону, особливо коли помирають молоді люди чи малі діти. Здається, що взагалі неможливо знайти слова, які б пояснили батькам і родичам причину такої непомірної  безутішної втрати. Та набагато важче щось говорити, коли йде війна, коли кров повсюди й коли страждають тисячі та мільйони людей. Зазвичай посилають прокльони і нецензурні слова тим, хто цю війну розпочав. У пориві гніву та ярості це робити неважко.

Однак якщо відкрити стародавні літописи, зокрема нашого печерського преподобного Нестора Літописця та інших, де описано битви того часу, то насамперед там наголошено, що Господь попустив кровопролиття не просто так, а «гріх заради наших».

Ще раніше, за багато століть до Різдва Христового, боговибраному Ізраїлю святі пророки так само вказували, що на іудеїв нападають, грабують, беруть їх у полон сусідні поганські народи через те, що вони ухилилися від шанування Єдиного Істинного Бога, упали в ідолопоклонство і почали порушувати заповіді Божі. Коли іудеї щиро розкаювалися у своїх гріхах, тоді Ізраїль насолоджувався миром, духовним та матеріальним добробутом.

Проте нині все ускладнюється тим, що більшість людей взагалі не бажає усвідомлювати свої гріхи і в них розкаюватися, тому що в суспільній свідомості  майже цілковито стерті межі між добром і злом. Що там казати, коли за сміливе викриття гріхів, не лише злодійства чи вбивства, але й протиприродного статевого характеру, уже в багатьох країнах ти ризикуєш втратити роботу, тебе можуть оштрафувати або й кинути до в’язниці.

Що робити в такій ситуації? Нині, коли розпочався Великий піст, сугубий час для молитви і покаяння, нам потрібно намагатися проходити його не формально, як здебільшого це було раніше (не їм м’ясо і не п’ю молоко, вистоюю довгі богослужіння, але легко піддаю осуду своїх ближніх і підставляю їх через власне властолюбство, гординю та заздрість), а по-справжньому – зі смиренням і скорботою сердечною. Наше покаяння має стати не лише перелічуванням своїх гріхів на сповіді, а щирим бажанням кардинально змінити своє життя. Хто обманював і крав, уважаючи, що інакше не проживеш, більше не обманюй та не кради. Хто чинив перелюб, виправдовуючи себе поширенням цього гріха, твердо зберігай вірність та самовіддано дбай про свою сім’ю. Хто дуже гнівався, виправдовуючи це стоянням за правду чи навіть благом Церкви, більше не роби цього. Хто за допомогою інтернету таємно впадав у розпусту, думаючи, що ніхто про це не дізнається, зусиллям волі подолай цей гріх. Хто зневажав своїх родичів чи старших за віком, віддай їм належну шану. Хто через надмірне бажання швидкого комфорту і блуд розвалив свою чи чужу сім’ю, виправ ситуацію, щоб не плакали та не страждали нічиї діти. Хто через властолюбство й заздрість роздирав ризу Христа й ухилився в розкол, негайно навернися до Церкви. Вона завжди, як любляча мати, готова тебе прийняти. Можна ще багато гріхів назвати, але кожен сам повинен безпристрасно зазирнути в своє серце і душу та за допомогою всесильної благодаті Божої, яка сугубо подається через святі Таїнства Церкви, очистити себе від усякої скверни плоті й духу.

Якщо ж не буде такого нелицемірного посту, такої ревної молитви і такого щирого покаяння, тобто перемоги передусім над самим собою, даремно сподіватися на перемогу зовнішню та на покращення свого життя. Навпаки, усе стане ще гірше, коли, за словом Божим, ми будемо раді швидше померти, щоб позбутися майбутніх страждань, але такої можливості не матимемо. Амінь!