Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

Нинішня євангельська притча (див. Лк. 12:16–21) хоча й коротка, але непроста для розуміння і має глибокий зміст. Хто той багач, що зібрав добрий урожай на своєму полі, побудував великі сховища для нього і сказав самому собі: «…Маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися…»? Здебільшого запевнятимуть, що це хто завгодно, тільки не я, бо даю милостиню, намагаюся допомагати іншим людям. Але насправді ця притча стосується саме кожного з нас.

Річ у тім, що хоч якими б добрими й милосердними ми не були, коли робимо якесь добро, то переважно хочемо мати із цього вигоду для себе: надію на його повернення в більшому розмірі, гарне ставлення тощо. І чим більше людина робить добра, тим більшого прибутку від нього жадає. Це відбувається не лише щодо чужих людей, а навіть щодо рідних. Ніхто, навіть за найменше добро, не хоче програвати. Якщо ми такої віддачі не бачимо, тоді починаються докори, конфлікти, які врешті-решт можуть спричинити неприховану ворожнечу й навіть братовбивство.

Шкода, що навіть у судах розглядають численні справи між найближчими людьми: чоловіком і дружиною, братами й сестрами, батьками та дітьми. Головна причина цього – самолюбство, з якого виникає бажання заволодіти статками іншого. Коли так не виходить, тоді й починаються скандали.

Нинішнє Євангеліє намагається остудити наші гарячі голови та нагадати про смерть, після якої все, що ми зібрали, дістанеться іншим людям, і, буває, взагалі чужим. Господь пояснює, що так трапляється з усіма, хто збирає статки для себе, а не для Бога багатіє.

Що означає багатіти для Бога? В іншому місці Євангелія Спаситель пояснює, що це – давати милостиню та робити інші добрі справи так, щоб ліва рука не знала, що робить права, тобто робити все таємно, не чекаючи нагороди.

У сучасному світі, де все, зокрема й сімейні стосунки, найчастіше будується на договірних засадах, дуже важко зрозуміти ці слова з Євангелія. Здається, що так жити неможливо, що це недосяжний ідеал.
Тебе всі лише використовуватимуть – і ти залишишся з голими руками. І справді, коли немає віри в Бога й цілковитої довіри між людьми, так і стається. Якщо ж людина хоча б трохи зміцнює свою віру, тоді бачить, що так жити справді набагато краще й легше. Бо ярмо Христове любе і тягар Його легкий (див. Мв. 11:30). Чим менше віри, тим менше довіри й порозуміння між людьми, не кажучи вже про справжню любов. Якщо вона під час таких стосунків і з’являється, то має характер душевно-тілесного задоволення, дуже короткочасного.

Як здобути таку тверду віру в Бога й довіру до людей? Цього нас протягом усього року вчить Свята Церква. Євангеліє, твори святих отців – це не просто великі книги, які ми маємо шанувати й інколи читати, а найголовніше керівництво на шляху до справжньої віри, незгасної надії та всепереможної любові. Без проникання в глибинний зміст Євангелія та творів святих отців Церкви ми уподібнимося до багача, який хотів жити лише заради особистого задоволення.

Яскравий приклад життя не для себе, а для інших ми маємо в особі святого благовірного князя Олександра Невського, якого нині Церква особливо вшановує. Він правив тоді, коли значна частина Русі перебувала в ярмі монголо-татар і вимушена була платити великі податки ханам Золотої Орди. Князь Олександр, ризикуючи своїм життям, неодноразово їздив в Орду, щоб зменшити побори. Тим часом на заході на землі Русі нападали вороги, які хотіли заволодіти не лише матеріальними ресурсами, а й душами людськими – насадити католицьку віру. Князю Олександру в дуже молодому віці вдавалося відбивати атаки західних завойовників. Однак на сході під час поїздки в Орду він захворів (за однією з версій – його там отруїли), прийняв велику чернечу схиму і цілком посвятив своє життя Богу. Так князь Олександр, як великий воїн, виконав найбільшу заповідь – душу свою віддав за друзів своїх.

Отжe, дорогі брати й сестри, скільки б ми добра не робили іншим людям, учімося ніколи його не підраховувати та не чекати на віддачу. Але це стане можливим лише тоді, коли ми намагатимемося не лише читати, а й розуміти Євангеліє і твори святих отців Церкви та почнемо ними керуватися у своєму житті. Амінь!