Чим більше навколо шуму, тим тихіше має бути всередині. 

Бурі, зміни, катастрофи, негаразди позбавляють спокою і миру, радості і умиротворення. Вони супроводжують людину, як постійне нагадування про те, що все тимчасово в цьому світі, все непостійне.

Без внутрішнього спокою і тиші неможливо почути Бога, вічність. Голос вічності світлий і прекрасний, але далеко не кожен в змозі розпізнати його.

Зовнішнього мовчання для цього недостатньо. Потрібна внутрішня тиша. І тільки при досягненні внутрішньої тиші, ми починаємо чути речі, які раніше були нам недоступні.

Успенський піст вчить тиші. Він встановлений в самому кінці літа, коли збирають дозрілі плоди, підводять підсумки. Це час умиротвореного споглядання навколишньої краси, неспішного милування нею. 

Низка свят Успенського посту створює особливий настрій і нагадує про велич смирення і хрестоношення.

Господь веде нас по земному шляху і готує до головної зустрічі. Пресвята Богородиця показала нам цю дорогу своїм життям – сповненого смирення перед волею Божою, сподівання на Нього, готовності нести уготований хрест, благоговіння перед Господом і Його словом.

Будь-який пост – це добровільна справа. Неможливо рятуватися, не бажаючи того. Коло, яке кинуте потопаючому і не прийняте ним – не веде до порятунку. Також і піст не піде на користь, не буде в радість, якщо немає внутрішнього свідомого прагнення тримати піст. 

Піст – це тимчасовий відхід від світу, відхід в себе. Відключення від бурхливого інформаційного потоку, що спалює наші сили і нерви.

Побути в тиші, наповнитися тишею, переосмислити прожиті дні – необхідна умова духовного життя.

Нехай час Успенського посту стане благотворним і цілющим для наших душ. Нехай ніякі новини не виведуть нас з рівноваги. Нехай світло свята Успіння Пресвятої Богородиця висвітлює наш шлях, надихає і втішає.

Митрополит Антоній (Паканич)