Згідно із церковними переказами, коли голову святого Пророка принесли на блюді Іродіаді, то й тоді Іоан не переставав викривати її перелюбний зв’язок з Іродом. 

І нині через ікону із зображенням його відтятої голови він і нас усіх далі викриває в безлічі різних гріховних вад, які ми схильні розпалювати в собі.
Наказ про страту Ірод видав під час бенкету. Саме тієї миті, коли більшість його учасників були п’яні й не могли цілком себе контролювати (див. Мк. 6:17–28). Чи не так буває і з нами, коли навіть від невеликої кількості алкоголю розв’язується наш язик і ми кажемо таке, що на тверезу голову ніколи би не сказали? Не кажучи вже про неадекватність поведінки, незграбність рухів, нездоровий вираз обличчя, розхристаність одягу. 

Ще алкогольне сп’яніння збурює багато інших пристрастей, зокрема гнів і хіть. У тверезому стані Ірод хоча й гнівався на Іоана та тримав у в’язниці, але не віддавав наказ стратити його, оскільки боявся народу, який дуже шанував святого. Та й сам він охоче слухав повчання Пророка. Тепер же під дією алкоголю гнів його посилився – і він віддає наказ стратити взагалі невинну святу людину, забуваючи про народ (див. Мк. 6:21–28).

Щось схоже відбувається і з нами, коли на людях ми можемо поводитися стримано, щоб не зашкодити своїй добрій репутації, а без свідків та ще в стані алкогольного сп’яніння можемо неконтрольовано виливати свій гнів на тих, хто нам чимось не догодив або якось нас образив.

А хіть в Ірода завирувала в мить безсоромного танцювання Соломії, дочки Іродіади. Під дією цієї хіті так помутнів його розум, що він готовий був віддати їй усе, що попросить (див. Мк. 6:22–23). І саме тому позбавили життя великого праведника.

Щось схоже трапляється з багатьма людьми. Не за порадою старших, духівника чи батьків, а під дією хіті дівчата виходять заміж, а хлопці одружуються. Та оскільки зазвичай ще до шлюбу вони втрачають свою цнотливість, то не мають благословення Божого на шлюб і потім усе життя страждають, живуть без любові, а найчастіше такі шлюби недовговічні, швидко розпадаються.

І нарешті, Ірод був людиною, яка дуже залежала від можновладців, що оточували його. Він стратив невинного Пророка, адже боявся бути непослідовним в їхніх очах, бо вони чули його безглузду клятву, яку він дав Соломії. Так само багато хто з нас схиляється до будь-якого беззаконня, побоюючись виглядати білою вороною, якщо не братиме в ньому участі. Те саме пияцтво, розпуста, крадіжки, гнів, осуд відбуваються в більшості випадків через слабкість волі людини, яка не може протистояти злу й дуже залежить від думки оточення, а нині особливо від ЗМІ.

Пророк не побоявся викрити нечестя Ірода, який узяв жінку свого брата, тому що сам вів бездоганне аскетичне життя (див. Мк. 1:6). Йому ніхто не міг докорити: чому ти нас учиш, викриваєш, закликаєш до покаяння, якщо ти такий самий або й набагато гірший за нас.

Сьогодні більшість із нас боїться викривати беззаконня не тому, що ми маємо велику любов до грішників, про яку вчить «Добротолюбіє», а саме тому, що самі живемо не завжди по-християнськи.

Наприклад, у період Вселенських Соборів і згодом святі отці відважно викривали всіх єретиків і розкольників, тому що бачили, що всі, хто відпадає від Церкви, духовно гинуть, впадають в безумство. А нині через слабкість віри й збіднення любові більшість до тих, хто відпав від Церкви, ставиться доволі легковажно. Лише коли вони захоплюють наші монастирі та храми, тобто зачіпають наші власні інтереси, ми починаємо на них реагувати. Однак не має так бути. Святі отці все своє життя навертали заблукалих. Майже в кожній їхній проповіді чи в богословському трактаті бачимо викриття неправди єретиків. Чи не час і нам перестати бути байдужими?!

Отже, помолімося святому Пророкові й Предтечі Господньому Іоану, щоб уселив у нас відвагу, щоб, попри всі спокуси, бути не лише за ім’ям, а й за справами справжніми християнами, щоб не бути нам байдужими до тих людей, які через різні зваби (зокрема й через нас) ухилилися в єресі та розколи. Бо лише з того дізнаються всі, учить Господь, що ви Мої учні, якщо матимете любов (Ін. 13:35), і не лише між собою і до тих, хто вас любить, а й до ворогів своїх (див. Мв. 5:43–48).

Архімандрит Маркел (Павук)