Свт. Ігнатій (Брянчанінов): «підводне каміння» та мережі прелесті

Ми любимо звертатися до святобатьківського аскетичного досвіду, але тільки не вміємо ним правильно користуватися.

У церковному середовищі нерідко можна почути розмови про такий порок, як прелесть, тільки далеко не кожен може чітко визначити, що саме має розуміти під прелестю. Тому звернімося по допомогу до свт. Ігнатія (Брянчанінова), день пам'яті якого Церква святкує 13 травня.

Отже, він чітко каже: «прелесть є пошкодження єства людського брехнею. Прелесть є стан усіх людей, без винятку, зроблений падінням праотців наших. Всі ми – в прелесті. Знання цього є найбільше запобігання прелесті. Найбільша прелесть – визнавати себе вільним від прелесті».

Тепер, зважаючи на це визначення, скажемо про те, що деякі православні християни, живучи у світі, намагаються, немов через трафарет, застосувати у своєму духовному житті аскетичні настанови, які вони вичитали у святих отців. Більше того, ці настанови вони, повчаючи, починають транслювати своїм близьким. Якщо кожна людина пошкоджена прелестю, то якими ж тоді обережними ми маємо бути у питаннях духовного життя?

Свт. Ігнатій писав свої поради не для мирян, але навіть молодих ченців, тобто тих, хто щиро прагне чернецтва, він попереджає: «Книги святих отців про чернече життя маємо читати з великою обачністю. Помічено, що початковий інок ніяк не може застосувати книги до свого становища, але неодмінно захоплюється напрямом книги. Що вже тут говорити про мирян?

Проблема аскетики для мирян справді існує, проте тут важливо зберігати певний баланс. З одного боку, ми маємо велику письмову спадщину отців-аскетів, з іншого – реалії мирського життя. Мирянин не може жити як ченець, але при цьому, як християнин, він таки прагне аскетичних практик, якихось самообмеженнь. Ті, хто підходить до зазначеної проблеми розважливо, вже на підставі власного, іноді й досить тяжкого досвіду знаходить «золоту середину» і надалі дотримуються її. У цьому плані аскетична література стає свого роду теоретичною основою, тоді як практика формується шляхом спроб і помилок, і тут хочеться вказати на один важливий нюанс, позначений свт. Ігнатієм.

Читання аскетичної літератури може призвести до романтизації християнського життя. Ми ж розуміємо, що романтика будується на емоційно піднесеному світовідчутті і може бути пов'язана не лише з поняттями кохання, ніжності, прихильності, а й з поняттями боротьби, опору, подолання труднощів. Коли християнин у святих отців знайомиться з плодами, які дає, наприклад, подвиг безмовності, суворого посту чи послуху духовникові, то може виникнути сильне почуття бажання самому досягти подібних висот, від того, через недосвідченість, починають формуватися всякі аномалії духовного життя, які ми називаємо прелестю.

Світ. Ігнатій пише, що занепалі ангели заради досягнення своїх цілей можуть пропонувати людині не лише пороки, а й недосяжні чесноти. Щоб уникнути бісівської прелесті, він радить, як то кажуть, залишатися на місці. Якщо те місце, в якому ми зараз живемо, дозволяє виконувати євангельські заповіді, то більше й бажати не потрібно. «Не вздумайте марно шукати поприща подвигів, недарованого Богом нашому часу, – продовжує святитель. – Бог бажає і шукає спасіння всіх. Він і рятує завжди всіх, хто дає змогу врятуватися від потоплення в житейському та гріховному морі».

Ще одна досить цікава думка свт. Ігнатія щодо прелесті стосується настільки поширеного у нас послуху священикові. Я сам постійно стикаюся з аномалією, коли слово священнослужителя стає для деяких християн законом. Це стан прелесті з тієї простої причини, що в його основі лежить зняття з себе відповідальності за своє життя, небажання думати своєю головою і найголовніше – співвідносити це саме життя з Писанням і тим, про що говорив Христос. Прив'язуватись потрібно до Спасителя, а не до батюшки.

Священики різні бувають, і навіть старанні і чесні не застраховані від помилок, як у висловлюваннях, так і в діях. Взагалі цілковита слухняність духовникові – це доля чернецтва, та й то не в усіх обителях і не в усі часи.

Але давайте знову звернемося до свт. Ігнатія, – якщо у порушеному питанні він ченців закликає до обережності, то тим більше це стосується взаємин у світі: «Давнім послушникам їхні духоносні наставники сповіщали негайно і прямо волю Божу: нині ченці повинні самі шукати волю Божу в Писанні, і тому піддаватися тривалим непорозумінням та похибкам. Тоді успіх був швидким за якістю роблення: нині він повільний за якістю діяння. Таке благовоління про нас Бога нашого… Радуйся з доброчесними та розумними отцями та братами, але засвоюй собі поради їх із крайньою обережністю та обачністю. Не захоплюйся порадою по початковій дії її на тебе!».

Останнє, про що хотілося б сказати у розмові про прелесть, – це ставлення до сновидінь. Багато православних християн не звертають на них жодної уваги, але все ж таки ця тема іноді чіпляє своєю таємничістю, особливо коли сняться спочилі родичі і хочеться якось інтерпретувати побачені образи. Відразу зазначимо, що якщо об'єктивно говорити про сни ми не можемо, то в такому разі краще взагалі їх не чіпати.

Цю думку, лише докладніше, розкриває і свт. Ігнатій. Він пише про два типи сновидінь: іноді воно «носить на собі незв'язний відбиток довільних роздумів і мрій, інколи ж воно буває наслідком морального настрою». Отже, у першому випадку сон є безладний набір картинок та образів, у другому – є відображенням нашого внутрішнього стану. Так, наприклад, родичі, що померли, в більшості випадків сняться якийсь час після похорону або в річниці смерті, тобто в ті періоди, коли пам'ять про них особливо гостра. Блудні сни можуть бути наслідком блудних думок та мрій напередодні. На «сонний відеоряд» впливають наші захоплення та уподобання. І ось тут нескладно здогадатися, що нічому з перерахованого довіряти не можна.

Крім того, як пише свт. Ігнатій: «Демони, маючи доступ до наших душ під час нашого неспання, мають його і під час сну. І під час сну вони спокушають нас гріхом, домішуючи до нашої мрії свою мрію». Природно, що злі духи намагаються прикувати нашу увагу до снів, зробити те щоб вони викликали інтерес, і цим примусити довіряти їм. Звичайно, сон може бути і Божим одкровенням, але навряд чи хтось із нас посміє стверджувати, що він заслуговує на це одкровення.

Підсумовуючи, хочеться сказати, що головним лейтмотивом духовного життя з погляду свт. Ігнатія, і це неважко було помітити, мусить бути обережність. Її нам треба виявляти і при знайомстві з аскетичною літературою, і при довірі до того чи іншого духівника, і при розгляді таких неоднозначних явищ, як сон. Не треба шукати якихось надподвигів, але важливо залишатися на тому місці, де нас поставив Господь, адже саме тут Він створює всі умови для нашого спасіння. Але найголовніше – співвідносити свої слова, дії, свій досвід із Писанням, із заповідями Христа.

Протоієрей Володимир Долгих

Социальные комментарии Cackle