Не знаю як хто, а себе я постійно ловлю на думці, що не можу довго втримати радість свята.

Туго якось це дається. Стільки часу чекаєш, готуєшся, а потім урочиста служба пролітає і знову хочеться повернутися в піст. Мабуть, в умовах занепалого світу і власної порочності, стан боротьби для нас природніший, ніж стан радості. Але все ж, хоча б в роздумах, від яких є певна користь, які штовхають до розуміння важливих смислів, давайте спробуємо втримати ту різдвяну окриленість, що наповнювала (і, сподіваюся, ще наповнює) нас під час святкового богослужіння, тим більше що і привід є.

8 січня Православна Церква молитовно згадує Собор Пресвятої Богородиці. Очевидно, що тут не йдеться прямо про якесь кількісне зібрання святих, як ми це звикли сприймати. Хоча, якщо в даному випадку і говорити про святих, то, напевно, скоріше про майбутніх, ніж про нинішніх. Саме слово «собор» вказує, що в цей день християни знову збиралися в храмі, щоб молитовно вшанувати Діву Богородицю, без Якої було б неможливо народження на світ Спасителя. «Як це неможливо, - запитаємо ми, - хіба є щось неможливе для всемогутнього Бога?». Так, Бог, наприклад, не може здійснювати суперечливі речі, що, власне, ніяк не применшує Його всемогутності. Господь створив людину вільною і зберігає вірність Своєму плану (правильніше сказати логосу), тому що якби Він його змінював, то не був би досконалим, так як мінливість - ознака недосконалості. Це язичницькі боги можуть передумувати, плести інтриги, але не Істинний Владика всесвіту. Тому варто згадати події Благовіщення, коли Богородиця, у відповідь на слова архангела Гавриїла: «Дух Святий найде на Тебе і сила Всевишнього осінить Тебе; тому й Святе, що народиться, наречеться Син Божий!» (Лк. 1, 35), - дає свою згоду: «Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1, 38). Святитель Інокентій Херсонський каже, що ця фраза «зводить у світ Творця». Подумати тільки, всемогутній Бог чекав згоди тендітної Діви, щоб відбулося Непорочне зачаття і, згодом, прийшов у світ Месія! І ось, повторюся, тепер християни вшановують Ту, без Якої не було б і такого улюбленого і теплого для нас Різдва Христового. Кожен член Церкви покликаний до святості, тому що кожен християнин прагне потрапити в Царство Боже, а перебувати там, не будучи святим - неможливо. Ось так, навіть просто сама назва другого дня Різдва набуває для нас важливого значення - майбутні святі збираються заради вшанування Діви Марії, таким чином, саме ми з вами і є членами Собору Богородиці. Велика честь, але й велика відповідальність, якщо можна так назвати, це аванс або «талант», виданий нам Самим Богом, а його благе діло є тим засобом, з яким святість стає принципово досяжною.

Євангельська історія почалася з непомітної для звичайного погляду згоди Богородиці, не без Її участі вона і триває. Діва Марія є як би «фоном» або, вірніше сказати, необхідною деталлю, ланкою всього спокутного подвигу Христа. Мені здається, що саме про це нам нагадує Церква через євангельське зачало, яке традиційно звучить на літургії другого дня Різдва.

Всім нам добре відомі події втечі Святого Сімейства до Єгипту. У своїй розповіді апостол Матфей передає два пророцтва щодо описуваних подій - з книг пророків Осії і Єремії. У першому випадку мова йде про безпосередній вказівці на подорож до Єгипту: «Коли Ізраїль був юний, Я любив його і з Єгипту викликав сина Мого» (Ос. 11, 1), - у другому - на загибель вифлеємських немовлят: «Голос чутно у Рамі, крик і гірке ридання; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися за дітей своїх, бо їх немає» (Єр. 31, 15).

Для нас, новозавітних християн, смисли пророчих слів зрозумілі і доступні, але, з огляду на, що наша увага зараз зосереджена на Богородиці, то давайте подумаємо над тим, які тяготи лягли тоді на Її тендітні плечі. Спаситель був новонародженим немовлям, не здійснював ніяких чудес, а тому весь подвиг подорожі з маленькою дитиною на руках відбувався виключно людськими зусиллями, хоча, звичайно, не без Божої любові і турбот. Є в цьому плані красивий переказ, що оповідає нам як під час мандрівки в одному з пустельних місць, на Святу Родину напала зграя розбійників, що прагнула відібрати їхнього віслюка. Але коли один з розбійників побачив Богонемовля, то сказав: «Якби Бог прийняв на Себе людське тіло, то не міг би бути красивішим цього Немовляти». Після цього він заборонив своїм товаришам чіпати подорожніх, і Діва Марія пообіцяла: «Знай, що Це Немовля віддасть тобі щедрою заплатою за те, що ти охоронив Його». Легенда розповідає, що саме цього розбійника згодом і розіп'яли праворуч від Христа.

Зверніть увагу, як в цій історії тісно переплелися трагедія і радість. Грабежі та насильство, які здійснюються грабіжниками - це вже велика біда, але в одній із спроб чергового грабежу прослизає промінчик надії і любові, який Богородиця дарує злочинцеві, що стоїть біля Неї. Сам бандит після зустрічі зі Святим Сімейством очевидно не залишив свого злочинного життя, за що і був спійманий і засуджений на заслужену смерть за допомогою однієї з найболючіших страт. Але тут здійснюється дана Богородицею обіцянка. Через страшний біль і щиру віру в Спасителя, злочинець зцілюється, преображається і стає прикладом для всіх наступних поколінь християн. Це повертає нас до того, з чого ми почали - до розмови про покликання бути святими. Розбійник отримав свою нагороду за охорону Богонемовля, ми ж самі, будучи порочними людьми, тобто такими ж розбійниками, але при цьому, охороняючи Христа в серцях своїх, також можемо досягти Раю. Постійно нагадуйте собі слова апостола Петра: «Ви — рiд обраний, царствене священство, народ святий, люди вiдновлення, поставленi для того, щоб сповiщати чесноти Того, Хто покликав вас iз темряви у чудове Своє свiтло» (1 Петр. 2, 9).

Всі ці великі цілі і завдання були б неможливі без Христа, але вони також були б неможливі без Богородиці. Про події втечі в Єгипет пророкував не тільки Осія, але й Ісая: «Ось, Господь сидить на хмарі­ легкій і гряде в Єгипет. І затремтять від лиця Його ідоли єгипетські, і серце Єгипту розтане у ньому» (Іс. 19, 1). Деякі святі отці, такі як, наприклад, святий. Кирило Олександрійський допускали, що під «легкою хмарою» мається на увазі Богородиця через Яку Господь отримав Свою святу плоть, вільну «від земних збуджень і похотей і спрямовану догори і як би таку, що витає у висоті». Блаж. Ієронім додає, що завдяки Непорочному зачаттю тіло Спасителя не було обтяженим ніяким змішанням людського насіння, а ось прп. Єфрем Сирин передає нам інший образ і пише: «Він, коли став людиною і з'явився на світ, як на хмарі легкій носиться на крилах Діви, входить до Єгипту». Наостанок, додатково підкреслюючи роль Богородиці в справі порятунку людини, наведемо ще думку Беди Високоповажного: «Ось, Слово Боже, співвічне Отцю, Світло від Світла, перед віками народжене, в кінці століть прийме людську плоть, а також душу, не обтяжену ніяким вантажем гріха і від незайманої утроби, як Жених із палацу Свого прийде у світ».

Що ж, думаю, сказано вже досить. Собор Богородиці збирається заради Неї, але його членами є ми з вами. Хіба ж це не привід для радості, можливість продовжити, зберегти відчуття свята, тому що в цьому відчутті ми передчуваємо блаженну Вічність, а перебувати в ній будуть тільки святі люди, якими нам і належить стати.

Протоієрей Володимир Долгих