Служіння ближнім. Дві історії

Оповідання.

Будинок мрії

Шини скрипіли в одному темпі. По асфальту на відстані двох метрів їхали два брати – два колясочники. Старший, Гіга, їхав сам. Молодшого, Михайла, везла їх мама, Кетеван.

Уранішнє сонце світило їм в спини. Їх шлях лежав до озера Лісі. Подихати повітрям і насолодитися тишею та помріяти.

Гіга мріяв давно, скільки себе пам’ятав. Майже все своє дитинство він провів в чотирьох стінах з мінімумом спілкування. Він і батьки, іноді рідкісні гості. От і все. І ще державний прапор з п’ятьма хрестами, видимий з вікна. Символ незалежності, за яку потрібно платити дорого. Гіга прагнув бути незалежним, але діагноз не давав такої можливості. Та все ж він боровся. Кожна мить, щодня свого недовгого життя.

30 років – це не багато і не мало. Одне з найсильніших потрясінь за ці роки – народження молодшого брата з важким діагнозом, ще важче, ніж у нього, у Гіги. Другий удар – смерть батька-годувальника.

І тоді Гіга не відразу, але зайняв його місце. Він освоїв професію цифрового маркетолога і зміг утримувати повністю матір і брата. Потім пішов далі, добився успіху на своєму терені і знайшов другу роботу.

Тепер мама може не працювати і цілком займатися тільки обома братами.

…Вітер на озері доганяє легкі брижі. По берегах то тут, то там видніються квіти, які ще не встигли відцвіли. Гіга проїхався по берегу і зібрав букет рукою, що ледве згинається. Вона у нього одна робоча, з мишею компу управляється – і те слава богу. І ось ще, квіти може зірвати. Теж велике досягнення при його обмежених рамках.

Квіти він подарував мамі. Час від часу дарував їй такі зібрані ним букетики. Жалко, що рідко вони усією сім’єю виїжджали на прогулянки.

Букет цей був з подвійним сенсом: по-перше, вираження любові до маминого щоденного героїзму, а по-друге, вона потім з кожної квіточки зробить гербарій і перетворить їх суцвіття на незвичайні картини, хоч виставку організовуй. Настільки вже хороші і оригінальні. Мама потім ставить їх в рамки і вішає на стіни. І екзотика, і ексклюзив, і позитив, як реклама кави – три в одному.

Тут, на природі, вирішили помріяти і обговорити мрію Гіги. Він давно собі зробив метою в кінці життєвого тунеля – побудувати Будинок. Великий, просторий, щоб якомога більше людей в нього помістилося. З будь-якими обмеженнями: хто сліпий, хто з ДЦП або іншими відхиленнями. А всередині усе за останнім словом техніки і цілком досяжної фантастики: пандуси, ліфти, двері, що самовідчиняються, і інше просто-геніальне.

І багато музичних інструментів, і фарб, і ниток на будь-який смак. Інвалідам корисно займатися музикою і прикладним мистецтвом. Шедеври не змусять себе довго чекати. Можливості, що відняли, зазвичай компенсуються чимось іншим.

Мама роздрукувала йому декілька можливих проектів і видів будинків в аксонометрії.

Вибрати було складно – настільки хороші були всі варіанти.

Залишалася справа за малим: потрібно продовжувати збирати гроші і шукати ще одну додаткову роботу. Накопиченої суми поки що недостатньо.

Але це не так страшно. Головне – не зупинятися і йти вперед. Питання, коли конкретно Гіга зможе побудувати Будинок мрії, – справа другорядна. Дорогу осилить той, що йде.

Іраклій Хведагурідзе – лікар безкоштовний

Полум’я свічки коливається, раз за разом спалахуючи на протязі вітру з щілин у вікні, що розсохлося. На столі лежать урозкид упаковки з ліками і пігулками. Старий лікар, що сидить за столом, пише перелік наявних медикаментів, потім складає все необхідне в сумку з червоним хрестом і задоволено робить висновок:

– На завтра в мене все готово.

Наступний ранок радує гарною погодою і майбутніми справами. Під бурчання радіо, яке на подив добре ловить сигнал тут, в горах Тушетії, Іраклій миється під умивальником, дзвонить по мобільному комусь і диктує список ліків, – вони йому знадобляться незабаром. Потім бере свою сумку з хрестом і сідлає коня. За 40-50 кілометрів звідси його чекає пацієнт. Так, далеко від цивілізації, починається кожен день людини, що дала колись клятву Гіппократа. Лікарень та інших лікарів, окрім нього, немає. Умови життя тут не для слабаків.

Тому особливо цінують тутешні люди Іраклія, єдиного лікаря на всі ці місця. Вийшовши на пенсію, він вже декілька років, як переїхав з міста в гори, щоб полегшити людям життя у важкодоступних місцях, саме сюди, куди мало хто прийде по своїй волі. Та і за зарплату немає охочих працювати. Це найвище обжите людиною місце в Грузії. Звідси, як на долоні, видно всю Тушетію. Чи дощ, чи сніг за вікном, Іраклій все одно йде або їде на коні до своїх пацієнтів, іноді півдня витрачаючи на дорогу в один кінець. Без коня тут важко. Тому місцеві подарували старому лікареві об’їжджену тваринку. Його місія – служити місцевим пастухам, які женуть свої стада на альпійські луки за хорошою травою. Без нещасних випадків не обходиться. Тому шви і гіпс іноді доводиться накладати прямо в лісі, на місці інциденту. Так Іраклій врятував 24 людини.

Місцеві згадують, що саме за його ініціативою почали тут відновлювати стару церкву.

…Обсипається з-під копит конячки дрібний камінь зі скелі. Поспішає Іраклій на виклик. Комусь далеко за ущелиною вже другий день погано з серцем. Він тут незамінний, і всі знають, що лікар служить людям безоплатно.

Маріам Сараджишвілі

Теги

Теги: 

Социальные комментарии Cackle