Сформульована офіційна позиція Сербської Церкви з церковної ситуації в Україні

Канонічна Українська Православна Церква – єдина Церква, яку Сербський Патріархат знає і визнає в Україні.

Єдиною Церквою, яку Сербський Патріархат знає і визнає в Україні, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм. Про це йдеться у заяві, поширеній Бюро друку і масової інформації Сербської Православної Церкви, повідомляє Mospat.ru.

Вторгнення Константинопольського Патріархату на територію Руської Церкви характеризується у документі як неканонічне, а скликаний за участю Константинополя «об'єднавчий собор» названий роз'єднувальним і розділовим лжесобором, який «ще глибше викопав рів відчуження та розпаду суспільства нещасної країни України».

Сербським ієрархам і священнослужителям рекомендовано утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з «предстоятелем» новоствореної ПЦУ і іже з ним, але також з архієреями та кліриками, які співслужать і мають з ними спілкування.

Сербська Православна Церква також просить Патріарха Константинопольського переглянути ухвалені ним рішення, щоб відновити «благословенний мир і єдність Помісних святих Божих Церков».

Нижче текст документа наводиться повністю.

 

Офіційна позиція Сербської Православної Церкви
з церковної ситуації в Україні

Сербська Православна Церква вже в листопаді минулого року першою серед автокефальних Православних Церков відреагувала офіційно, на найвищому рівні (Архієрейський Собор), на наміри Константинопольського Патріархату самочинно й самовладно, як "першого без рівних" (primus sine paribus), а не "першого між рівними" (primus inter pares), "в'язати" і "вирішити" церковні проблеми на українській землі, й просила не робити цього, але по-справжньому допомогти вирішенню кризи у братському діалозі з Руською Православною Церквою і радячись з іншим Церквами.

На жаль, голос Сербської Церкви залишився "гласом волаючого в пустелі": з Константинополя жодної відповіді не було – тільки гробове мовчання. Потім Священний Синод Сербської Церкви звернувся до Константинополя з новим закликом не поспішати, а діяти в дусі соборності, братської любові й відповідальності не тільки за Церкву в Україні, але й за єдність Православ'я в цілому. Реакція була такою ж – гробове мовчання. Потім Святіший Патріарх Сербський у Салоніках особисто усно благав Патріарха Константинопольського про те ж саме – на жаль, з тим самим результатом. Потрібно відзначити, що Сербська Церква про свою позицію і про свої кроки щоразу інформувала усі Помісні Церкви-Сестри.

Після всього, що Константинопольський Патріархат зробив у Києві – а Київ, як відомо, "мать городов русских" – позиція Сербської Церкви, також офіційно повідомлена усім Помісним Православним Церквам, наступна.

1. Сербська Православна Церква не визнає неканонічне «вторгнення» Святішого Патріарха Константинопольського на канонічну територію Найсвятішої Руської Церкви, оскільки Київська митрополія ні в найменшій мірі не може бути ототожнена з сьогоднішньою «Україною», яка включає і десятки інших церковних єпархій. Вона була передана у 1686 році Московському Патріархату, що можна заключити з документів Константинопольського Патріарха Діонісія IV, з рішень його наступників, з офіційних «Тактиконів», «Синтагматіїв», «Диптихів», «Календарів» і «Щорічників», що видавалися з тих пір не тільки в інших Церквах, але й у самому Константинопольському Патріархаті, і навіть з особистих заяв і висловлювань сьогоднішнього Константинопольського Патріарха, зроблених до квітня минулого року.

2. Водночас Сербська Православна Церква не визнає як «Автокефальну Церкву України» проголошену, але з канонічної точки зору не існуючу, а на ділі силоміць нав'язану, штучну «конфедерацію» українських розкольницьких угруповань (які вже знову завзято протидіють один одному й нестримно йдуть до поділу). Розкольники залишилися розкольниками. Один раз розкольник – розкольник назавжди, за винятком випадків щирого навернення й глибокого покаяння. Єдиною Церквою, яку Сербська Церква знає і визнає, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм.

3. Далі, Сербська Церква не визнає помилково названий «об'єднавчим» Київський «собор», у якому не брав участі жоден архієрей канонічної Української Православної Церкви (оскільки днем раніше Святіший Патріарх Варфоломій прийняв до своєї Церкви Олександра Драбинка й митрополита Вінницького Симеона, до того ж без канонічної відпускної грамоти від їхньої Церкви). Сцени, вся оточуюча обстановка й закулісся цього дивного збіговиська, щоб не висловитися жорсткіше, відомі, більш-менш, усім. Мова, по суті, йде про антиоб'єднавчий, роз'єднувальний та роздільний лжесобор, який ще глибше викопав рів відчуження і розпаду суспільства нещасної країни України. З усіх цих причин Сербська Церква вважає його рішення антиканонічними, недійсними і, отже, анітрохи не обов'язковими для неї.

4. Сербська Церква не визнає розкольницький єпископат як православний єпископат, а розкольницьке духовенство як православне духовенство, оскільки ті, хто належать до крила Денисенка, отримали «існування» від архієрея, який вивержений з сану, відлучений від Церкви й знаходиться під анафемою (факт, який і сам Патріарх Варфоломій офіційно визнавав свого часу), а ті, хто належать до угруповання Малетича, позбавлені апостольського спадкоємства й священства в цілому. Жодним документом, жодним, як то кажуть, розчерком пера, неможливо перетворити те, що було – на те, що не було, те, що не існує – на існуюче. Отже, Сербська Церква не визнає, що пан або громадянин Думенко (Єпіфаній) є навіть архієреєм, і вже тим більше предстоятелем автокефальної Церкви (цю останню посаду за ним не визнає навіть його «духовний батько» пан або громадянин Денисенко, «дійсний предстоятель», довічний до того ж «патріарх»).

5. І, нарешті, Сербська Церква закономірно змушена рекомендувати своїм Преосвященним ієрархам і чесним клірикам утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з вищевказаним п. Єпіфанієм (Думенком) та іже з ним, але й із тими архієреями та кліриками, які співслужать і мають з ними спілкування, згідно з принципом священних канонів про те, що той, хто спілкується з відлученими від спілкування і сам стає поза спілкуванням.

+ + +

Сербська Православна Церква просить і благає Святішого Патріарха Константинопольського переглянути ухвалені ним до цього дня рішення та відновити колишній благословенний мир і єдність Помісних святих Божих Церков, бо немає нічого так необхідного й дорогоцінного, як любов, мир і однодумність між братами.

Переклад редакції порталу «Православная жизнь»

Социальные комментарии Cackle