«На чужому нещасті свого щастя не побудуєш», вважає митрополит Антоній (Паканич).  

Не буде радості у зрадника ніколи, як би він себе ні вмовляв і ні обманював. Не такий страшний зовнішній ворог, як внутрішня небудова. Під впливом зовнішнього натиску можна зосередитися, зібратися, сконцентруватися. Але якщо червоточина зсередини, це завжди ніж в спину.

У притчах Соломона є такі слова:

«Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що гидота душі Його: очі горді, язик брехливий і руки, що проливають кров невинну, серце, що кує злі задуми, ноги, що швидко біжать до лиходійства, лжесвідок, що наговорює брехню і сіє розбрат між братами». (Прит. 6:16‒19).

Зверніть увагу на важливе послання, яке звучить між рядків.  Автором перераховуються шість основних гріхів людських, але вони розцінені як менш небезпечні і злісні, ніж сьомий ‒ гріх того, хто сіє розбрат між братами.

Господь не просто ненавидить таких, вони огидні душі Його. Ненависть може бути холодна і байдужа, а мерзотність говорить про крайню міру відрази, вказує на мерзопакостность дій.

Дійсно, руйнування церковного миру і єдності, які згуртовані благодаттю Святого Духа ‒ ні з чим не порівнянне найбільше зло.  Будь-який інший гріх завдає шкоди самому грішнику або тому, на кого цей гріх спрямований, але церковній єдності ніяк не загрожує і не в змозі похитнути церковний світ. А ось ті, що посягають на братську єдність здійснюють тяжкий злочин не тільки проти людей, а й проти Церкви, Бога.

«На чужому нещасті свого щастя не побудуєш». Не думайте, що, зрадивши брата, хтось зможе бути щасливим. Не буде радості у зрадника ніколи, як би він себе ні вмовляв і ні обманював. Зараз ворог роду людського ранить і рве Церкву Христову руками своїх служителів, свідомих чи ні ‒ час покаже. Але нехай вони не вважають себе недоторканними. Людиноненависник, батько брехні ніколи не платить добром за надані йому послуги, і ті, хто зрадив, будуть поглинені своїм же, по факту, покровителем.

За плодами дізнаємося учнів Христових: любов і мир панують між ними.  По плодах дізнаємося ми і ворогів. Розкол, чвари, поділи ‒ не від Бога. Ті, хто сіє розкол в будинку іншого, пожнуть розкол у себе. Цей закон такий же основоположний, як в матеріальному світі закон тяжіння.

Невже незрозуміло і неочевидно, що стоїть за гаслами, словами і справами тих, хто верховодить руйнівними рухами і процесами? Руйнування їх самих. Півбіди, якщо люди не відають, що творять, щиро помиляються. Горе тим, хто свідомо став на шлях боротьби з Церквою Христовою.

Прп. Паїсій Святогорець говорив: «Цей вік не для того, щоб прожити його приспівуючи, а для того, щоб скласти іспити і перейти в інше життя. Тому перед нами повинна стояти наступна мета: приготуватися так, щоб, коли Бог покличе нас, піти зі спокійною совістю, здійнятися до Христа і бути з Ним завжди».

Будемо ж готуватися до зустрічі, будемо жити по совісті і твердо пам'ятати, що Господь своїх не залишить і не осоромить. Ніколи.