Про святого, ім'я якого носить наш Предстоятель.

Не так давно Українська Православна Церква відзначала день Ангела свого Предстоятеля. Той факт, що владика Онуфрій користується загальною любов'ю своєї численної пастви, думаю, ніхто сумніву піддавати не стане. Але цього разу мені хотілося б більше сказати про Небесного покровителя Блаженнішого. Чесно кажучи, з життєвим подвигом прп. Онуфрія Великого я познайомився не так давно і якраз завдяки зазначеній пам'ятній даті, а всі думки, що виниклі в голові, викладаю в нижченаведеному тексті.

Після всім відомих подій владика Онуфрій святкує свої іменини в Києві, і в Києво-Печерській Лаврі стає досить людно, не тільки від гостей в священному сані, які приїхали, а й від простих парафіян, що щиро прагнуть привітати свого Предстоятеля, нехай не особисто, але хоча б своєю присутністю на богослужінні і молитвою. Все це чудово, але, думаю, що ми всі пам'ятаємо, як ще два-три роки тому свій день Ангела владика відзначав на Афоні. Нескладно помітити, що наш Предстоятель постійно, наскільки це можливо в його становищі, прагне до усамітнення. Не можу говорити напевно, але цілком допускаю, що цю рису він успадкував від свого небесного покровителя.

Якщо ми звернемося до житія прп. Онуфрія Великого, то згадаємо, що він в повній самоті прожив цілих шістдесят років. Взагалі, про подвиг цього пустельника відомо вкрай мало. Думаю, що проблема тут не стільки в тому, що прп. Пафнутій передав трохи відомостей, скільки в тому, що сам подвиг був досить «монотонним». У ньому немає місця для проповідницької та адміністративної діяльності, як у святителів. Немає місця для допитів, тортур і катувань, як у мучеників. Немає місця для досить бурхливих земних турбот, як у благовірних князів. Для стороннього спостерігача подвиг преподобних часто дійсно «монотонний». Це щоденна молитва і виконання певних дій протягом багатьох років, але саме в ньому і полягає вся суть такого подвижництва, коли при зовнішньому спокої всередині людини може відбуватися ціла битва. Таким чином, постійне виконання якогось послуху, накладеного наставником або взятого самостійно, стає інструментом боротьби зі злом, що живе, перш за все, всередині нас.

Згадаймо, що прп. Онуфрій жив у печері. Із земних благ у нього були лише фінікова пальма і джерело води. Спробуйте поїсти один і той же продукт протягом хоча б пари тижнів, що вже говорити про шістдесят років. Це нехтування всього того, що вселено нам як природне, без чого людина нездатна вижити. Але прп. Онуфрій не тільки вижив, а й прожив досить довге життя. Ми подумаємо, що для нас висота такого подвигу недоступна. Так, це дійсно так. «Печери» у нас досить комфортні, та й не одними фініками харчуємося. Однак ми також здатні одну невелику і непротяжну за часом дію перетворити в подвиг, якщо будемо виконувати її, як і преподобний, протягом скільки-небудь тривалого часу. Не принципово важливо, що це буде: піст, утримання від соціальних мереж і новин, молитва про знайому хвору людину і т.ін. важливо, що ми, незважаючи на втому, забудькуватість, сонливість все одно піднімемо себе за шкірку і виконаємо свій маленький послух.

Але давайте повернемося до прп. Онуфрій. Він жив у повній самоті, і єдиною розумною істотою, з якою він бачився протягом усього свого подвигу, був Ангел, який причащав його по суботах і неділях. Невідомо, розмовляли вони про щось чи ні, але точно можна сказати, що преподобному притаманний подвиг мовчання. Це «золото» сьогодні, якого вдень з вогнем не знайдеш. Шумлять всі: реклама, екрани, люди, навіть шум автомобільних двигунів, невмолкающий вночі і такий, що настирливим фоном постійно доноситься через відкрите вікно. Але Бог чується в тиші. Тому саме мовчанню варто нам повчитися у прп. Онуфрій. Адже нас весь час провокують на розмову. Це і необхідність вирішувати професійні проблеми, і бажання вилити їх в домашній і дружній обстановці. Але якщо в таких діях, або, точніше, в необхідності виконувати такі дії, немає нічого гріховного, то до гріховної балаканини нас штовхають реклама, Новини, «залипальні» відео з соцмереж, політика та інші фактори. У міру можливості необхідно відмежовуватися від цього, щоб в нашому житті було поменше сміттєвого шуму, щоб цей шум не штовхав нас до таких же сміттєвих розмов.

«З чого почати?» – запитаєте ви. Потрібно просто брати і робити. Цю думку чудово висловив прп. Никодим Святогорець: «до того, щоб навикнути мовчанню, вкажу тобі одне найпряміший і простий засіб: берися за справу цю, – і сама справа буде і навчати тебе, як її робити, і допомагати в цьому. Для підтримки ж старанності до такої праці частіше розмірковуй про згубні наслідки безрозбірної балакучості і рятівних наслідках розсудливого мовчання. Коли ж дійдеш до куштування рятівних плодів мовчання, тоді не буде потрібно більше для тебе ніяких в цьому відношенні уроків».

Життя прп. Онуфрія вчить нас також не забувати про свого близького помічника – Ангела Хранителя. У вечірніх і ранкових молитвах містяться невеликі молитви йому, але, мені здається, що ми все-таки недооцінюємо роль наших заступників у справі нашого спасіння. У долі преподобного він зіграв вирішальну роль. Вирушаючи вночі в пустелю, святий побачив промінь світла попереду себе і злякався, захотів повернутися, але голос Ангела Хранителя подвиг його не відмовитися від розпочатого шляху. Саме завдяки цій події серед небесних заступників у нас тепер такий клопотай – довгобородий старець з фіваїдської пустелі.

Про високу роль ангелів хранителів говорив ще Спаситель: «дивіться, не зневажайте жодного з малих цих; бо кажу вам, що Ангели їх на небесах завжди бачать обличчя Отця Мого Небесного» (Мф. 18:10). Свт. Василій Великий вказує, що один Ангел за ступенем своїх захисних здібностей дорівнює цілому воїнству, тому в його особі Господь дарує нам ціле ополчення, що захищає нас. В іншому місці він остерігає: «всяка душа, що залишилася за торкання у злі без захисту Ангела Хранителя, віддається на розграбування ворогам і на нехтування». Іноді потрібні і правильні рішення приходять в скороминущій, ледь вловимій, думці. Ніби хтось невидимий шепнув тобі на вухо пораду, яка, як у пісні Костянтина Нікольського «вітерцем у листі, серед людського шуму ледве вловимо». Не можу сказати напевно, але хочеться вірити, що це був Ангел Хранитель.

Я розумію, що розмова про ангелів не підштовхує нас до якихось конкретних дій, це просто інформація, просто думки, що з'явилися в результаті написання тексту. Але мені хотілося б, щоб ми уважніше ставилися до наших Ангелів Хранителів. Свт. Василій каже, що головна мета життя будь-якого Ангела полягає в тому, щоб «занурювати погляд свій в красу Божу і невпинно славити Бога», а нам вони служать по своїй волі і владі. Нехай же залежних від нас причин для такого служіння буде якомога більше.

Життя прп. Онуфрія Великого хоч і описане малою кількістю речень, але саме по собі – дивовижне. Занурюючись в нього, можна витягти безліч прикладів і образів для себе. Думаю, що Владика Онуфрій сам багато над ним розмірковував, тим самим, як було сказано спочатку, і успадкував риси великого подвижника.

Протоієрей Володимир Долгих