Труднощі, скорботи, випробування – це тісний шлях. І це шлях Церкви.

Якби ми не страждали, ми б не відчували себе Христовими. Страждання нас переконують, що ми є Христові, що Господь від нас не відвернувся, що є шанс нам стати кращими.

Про це сказав Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій у слові до пастви з нагоди 10-річчя від дня сходження на престол Київських Митрополитів 17 серпня 2024 року.

Архіпастир побажав віруючим, щоби ні зброя, ні гроші, а Сам Господь Бог завжди був нашим прихистком і силою.

«Якщо так буде – ніхто нас не переможе ані в суспільному розумінні, ані в персональному, духовному», – наголосив Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Нижче слово Предстоятеля Української Православної Церкви публікується повністю.

«Хочу подякувати вам за те, що ви сьогодні прийшли в храм і помолилися за мене, грішного і недостойного, якому Бог судив нести послух, покладений на мене Собором єпископів Української

Православної Церкви і звелінням Духа Святого.

Багато разів ставив собі запитання: чому я, а не хтось інший? Відповідь, яку отримав, не хочу вам казати. Вона не похвальна для мене, вона похвальна для вас. Але що сталося, то сталося і потрібно цей хрест нести і служіння звершувати.

Звичайно, ці 10 років, що минули, не є якимось великим терміном часу: то ніби вчора було, а сьогодні вже 10 років минуло. І вони були дуже насичені всякими подіями – і солодкими нашому серцю, і гіркими для нас. Більше того, що було гірким. Але ми за все дякуємо Богу!

Ви знаєте, що ніде в Священному Писанні не йдеться про такий шлях, який би вів у Царство Небесне і був би легким, широким, гладким. Завжди Господь говорить: «Тесны врата и узок путь, ведущий в жизнь вечную». Широкі врата, широкий шлях ведуть людину в загибель. А що таке тісний шлях? На цьому шляху тобі незручно, там тебе зустрічають труднощі, хвороби, скорботи, випробування – оце є тісний шлях. І це є шлях Церкви.

Якби ми не страждали, ми б не відчували себе Христовими. Страждання нас переконують, що ми є Христові, що Господь від нас не відвернувся, що є шанс нам стати кращими.

Страждання Господь попускає ні для чого іншого, як для того, щоби людину – саму людину – виправити, допомогти їй освідомити, осмислити своє життя, виправити себе і стати кращою.

У нас заведено усім оточуючим вказувати на недоліки: у тебе то, а в тебе інше… А Бог хоче інакше: дивись на себе і себе викривай перед Богом. А якщо є недоліки у ближніх наших, то вони перед Богом стоять і Бог, навіть якщо вони впали, сильний їх поставити. І це є вчення Церкви, це є життя Церкви.

У нас більше турбот не про те, щоб уникнути страждань, – це є Дар Божий, якого не треба уникати. Треба його зі смиренною вдячністю приймати. Наша турбота у тому, щоби ми були невинні. Щоб, коли мене викривають як злодія – це було неправдою, щоб, коли мене викривають як винопивця – я не був п'яницею. Якщо мене у чомусь ще викривають – щоб я не відповідав тій провині, яку проти мене поставляють. Оце є турбота християнина. А якщо він невинен, а його обзивають, то Апостол Петро каже, що «вам вінець слави Бог готовить через це».

Іншими засобами неможливо зробити себе кращим, досконалим. Завжди й у світському житті, щоби стати, наприклад, добрим музикантом, треба багато-багато грати на інструменті; щоби стати гарним спортсменом – треба поступово, через навантаження, працю, знемогу, займати якийсь певний рівень.

І в духовному житті, щоби стати кращим, треба потерпіти, спонукати себе до добра, треба себе стіснити й не дозволяти собі те, що може собі інший дозволити. Чим більше таких людей у світі, тим більше шансів має світ на своє подальше існування. Тому що гріх має властивість людину нищити. Гріх веде людину до самознищення і якщо його не присікати покаянням, любов'ю, прощенням, то гріх нас усіх з'їсть, як іржа їсть залізо.

Так що ми дякуємо Богові за все, що було протягом цих десяти років служіння. Я, напевно, менше всіх вас страждав, тому що ви за мене трудилися, мені допомагали і несли мій хрест, більшою частиною, ви, дорогі владики, отці, матушки, всі ви, дорогі брати і сестри.

Хочу, щоби в майбутньому Господь дав нам мужність, міцність, щоби нашою силою була не зброя, не гроші, а Бог був нашим прихистком і силою. Якщо так буде – ніхто нас не переможе ані в суспільному розумінні, ані в персональному, духовному.

Тож нехай Господь допомагає усім нам продовжувати своє життя дякуючи Богу за все, терплячи те, що Бог попускає. Щоби ми були наповнені світлою надією, що Бог нас не залишить і втішатиме у цьому житті і спасе в житті вічному!»