Думаю про те, як змінилося наше життя. Все зупинилося, закрилося, застигло. 

Вже кілька днів не розмовляв з людьми. Я не приховую від тебе, так, таким чином живу неабияку кількість днів у році, в мовчанні і самоті. Як мені здається, це не виглядає дивно або незвично (деякі дивляться мої фотографії, селфі і роблять висновок, що я цілий день проводжу на вулиці і відпочиваю 24 години на добу! Але це не важливо). Фотографії, які хтось зробив протягом 2-3 днів, можуть бути завантажені протягом деякого часу, декількох місяців, вони створюють враження, що ти живеш нестримно.

Думаю про те, як змінилося наше життя. Все зупинилося, закрилося, застигло. Думаю про тебе, якому нелегко залишатися самому вдома, ти не з тих, хто звернений всередину себе. Залишився через потребу, бо так було велено. Залишився також через любов, тому що так повинно для твого добра і добра оточуючих тебе.

Залишився і через страх і загальну невпевненість.

Також думаю про тих, хто обтяжується з психологічних причин, про самотніх людей, знедолених, сиріт.

У ці дні прокидаюся і, хоча сонце мені каже «Посміхнися, подивися який прекрасний сьогодні день», бачу іншу реальність, що нагадує мені про загрозу, страх, чорного вершника, який вкраде багатьох з нашої планети.

Все, що відбувається в останні тижні, змусило мене серйозно задуматися про тлінность цього світу, про наше земне життя.

Думав (не приховую) і про смерть, про неї я забуваю, занурюючись у всю свою діяльність. Я настільки насолодився цим життям, її фарбами, музикою, ароматами, успіхами, смаками, п'янкими напоями, людьми, що відчуваю, як ніби я постійний житель цієї землі, придбав почуття постійного воцаріння тут, на землі.

Тут, в цьому чудовому світі, з чудовим сусідством, в прекрасній країні. І наблизилася одна річ, невидима, непомітна, один вірус, який нагадав про те, що існує також кінець. Може, і не зараз для мене або тебе, але рано чи пізно приходить кінець…

Відкриваю холодильник – він заповнений. Купив достатньо всього з запасом на наступні дні. П'ю апельсиновий сік і їм три кулураки з корицею, оскільки це смачно. Як прекрасно жити, радіти, бути в доброму здоров'ї, відчувати біля себе постійне дихання Боже.

Тільки молитися легко в ці дні, тобто говорю з Богом і все це розповідаю Йому. Про сумніви, про близьких і друзів, про нашу ненадійність, про тих, хто захворів і захворіє, а може, і помре. Кажу, що таке неминуче. У це я не можу ще повірити і навіть не хочу цього робити.

Крики і сварки також про Христа в цей час з усіх боків, не можеш розібратися, дика жага чогось, що іноді не нагадує вже про нього. Ненаситна жага для самовиправдання: «я правий, все, що роблю, правильно, я краще тебе, я справжній, а ти брехливий, в омані, в темряві».

Єдина логічна дія в ці дні – залишитися вдома і молитися. Я говорю про внутрішню сердечну молитву, мовчання, любов і щирість.

Політики, лікарі, медсестри, священики, вчителі, психологи і психіатри, поліцейські, торговці, атлети, діячі мистецтв, інтелектуали, критики, письменники, поети, що моляться, прості робітники – всі покликані стати «чудотворцями» в даний час, разом прожити це диво любові і єдності один з одним, приділити увагу найголовнішому – смертоносному ворогові-вірусу, чекаючи безсмертя любові. Важливо засвідчити Христа не тільки в наших заявах, але і в нашому люблячому серці.

На практиці: залишаємося вдома, через Інтернет можна «подорожувати» куди завгодно, купувати, говорити, обмінюватися думками, болем, мріями і надіями.

Станемо трошки подвижниками в ці дні, наповнимося любов'ю до всього – і тоді цей піст буде найдивовижнішим в нашому житті.

Інше ти знаєш, про це всі говорять: треба мити руки і т. п.

З «Обраного».
Переклад з новогрецької Сергія Рудька