Священник Андрій Чиженко про те, як віруючим пережити період гонінь.

Вступ

8 листопада за новим стилем Православна Церква святкує день пам'яті святого великомученика Димитрія Солунського. Це був великий захисник Православної віри, який безбоязно сповідував її перед римською владою і прийняв мучеництво Христа ради, удостоївшись святого вінця.

В день пам’яті цього ревнителя віри з Божою допомогою хочеться і нам побажати міцно стояти в Церкві, свято зберігаючи в собі чистоту рідного Православ'я, незалежно від зовнішніх обставин.

Сьогодні дуже непростий час. Православний світ на межі розколу. Але, дорогі брати і сестри, в Церкві завжди були непрості часи. До Другого пришестя Христового дружина, одягнена в сонце, біжить в пустелю від дракона, який переслідує її (див. Откр. 12).

Але, заглиблюючись у церковну історію, починаєш втішатися, бачачи, які страшні бої благодаттю Святого Духа витримували отці Церкви, страждаючи за віру Христову і рятуючись в ній.

Втішимося ж і ми, дорогі брати і сестри, вдивляючись в житія святих отців. 

Святитель Василь Великий

«Церква Східна, і Кесарійська зокрема, багато страждала тоді від нападів Аріан. Аріани, привернули на свій бік Імператора Констанція, обманом і насильством займали єпископські престоли, і потім вже розбещували своїм злочестивим вченням і саму паству вигнаних попередньо Архіпастирів... Валент, хрещений Евдонієм, предстоятелем аріанської церкви в Константинополі, вступивши в управління Східною Імперією, зважився доставити аріанам повне торжество над Православ'ям, і внаслідок цього багатьох православних єпископів вигнали і заслали в ув'язнення, а церкви надалися в управління аріанским єпископам» (Архімандрит Агапіт. Життя Святого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, і його пастирська діяльність).

«У той час, як Святий Василій був єпископом, Церкву Христову бентежив цар Валент, засліплений аріанською єрессю. Він, скинувши багато православних єпископів з їх престолів, звів на їхні місця аріан, а інших, легкодухих і боязливих, змусив приєднатися до його єресі. Він гнівався і мучився внутрішньо, бачачи, що Василь безбоязно перебуває на своєму престолі як непохитний стовп своєї віри – і підкріплює і спонукає інших не приймати аріанство, як ненависне для Бога лжевчення. Обходячи свої володіння і надзвичайно утискуючи всюди православних, цар по дорозі в Антіохію прибув в Кесарію Каппадокійську і тут став вживати всі заходи для того, щоб схилити Василія на бік аріанства» (Святитель Димитрій Ростовський. Житіє святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарійського).

«Крім цього Василій ревно займався і загальноцерковними справами. Він намагався протидіяти аріанам, які користувалися підтримкою імператора Валента. В цей час серед східного єпископату майже ніхто не був нікейського сповідання (мається на увазі Символ Віри. – Прима. авт.)... близьке йому духовенство свідомо не підтримувало єретичних аріанських поглядів, але все ж відмовлялося прийняти ідею єдиносущності Отця і Сина, проголошену Нікейським собором. Василію треба було пояснити єдиносущність таким чином, щоб воно стало прийнятним для цих єпископів, які коливалися десь між аріанством і Православ'ям» (Протоієрей Іоанн Мейєндорф. Введення у Святоотцівське богослов'я).

Вдумайтеся тільки, дорогі брати і сестри в слова отця Іоанна: «В цей час серед східного єпископату майже ніхто не приймав Нікейського сповідання»?! Скільки єретиків займало єпископські кафедри? Скільки смути було! Але Православ'я встояло! Тому що Церква встоїть! «І ворота пекла не здолають її» (Мф. 16:18). І це слова Самого Бога!

Святитель Григорій Богослов

«Коли він досяг царственого міста Візантії (мається на увазі поставлення на Константинопольську кафедру святителя Григорія Богослова), то був зустрінутий благочестивими християнами з радістю. Він знайшов Церкву Христову до крайності зменшену. Кількість віруючих легко було порахувати, так як велика частина міста пішла в слід єресей. Всі храми Божі, величні і багато прикрашені, були в руках єретиків. Один тільки невеликий і старий храм святої Анастасії, відкинутий єретиками, був залишений православним» (Святитель Димитрій Ростовський. Житіє святого отця нашого Григорія Богослова, патріарха Константинопольського).

Також з житія святителя Григорія Богослова нам відомо, що в ніч на Світле Христове Воскресіння, 21 квітня 379 року, натовп єретиків увірвався в храм, де служив святий Григорій, і вони почали побивати камінням святого, єпископів і тих, хто молився з ним. В результаті один з архієреїв був убитий, сам Григорій поранений.

Про Константинополь другої половини IV століття під час перебування на кафедрі святителя Григорія Богослова:

Але нині в вир занурився згубний.
Коли Олександрія, зла наповнене
Бурхливе місто, розум свій втратило,
Надіслав нам мерзоту запустіння - Арія,
Що став вчити не поклонятися Трійці,
Надавши одній природі честь особливу
І розділяючи сутність неподільну, –
Ми розійшлися несхожими дорогами.
Проте ж, як не злощасний град наш був,
У невірі жалюгідною смертю гине
(Таким він став не відразу, але з часом
В закон поганий звичай звертається),
У ньому все-таки дихання життя жевріло.
Там були душі, в Слові Божому праві,

Так, мало, але у Бога є мале? (Святитель Григорій Богослов. De vita sua. Вірш, в якому святий Григорій переказує життя своє). 

Преподобний Максим Сповідник

«Кількома днями раніше захоплення Папи був схоплений в Римі преподобний Максим разом з учнем своїм Анастасієм і в оковах був відправлений до Константинополя ...(далі відповіді святого Максима, сказані ним на допитах і судах проти єресей. – Прима. авт.).  Нехай будуть знищені в Церкві ці спокуси, введені згаданими вище чоловіками, - нехай будуть усунені ті, що ввели їх і -очиститься шлях порятунку від перешкод, і ви підете тоді гладким шляхом Євангелія, очищеним від всякої єресі! Коли ж я побачу Константинопольську церкву такою, якою вона була раніше, і тоді я звернуся до неї, як був і раніше її сином, і вступлю в спілкування з нею без всякого наказу людського. Поки ж у ній будуть єретичні спокуси і єретики архієреї, ніяке слово, або річ, не переконає мене, щоб я коли-небудь вступив у спілкування з ними... між тим кожна людина освячується правильним сповіданням віри... Але повне спасіння залежить не від однієї сердечної віри, а й від сповідання її, бо Господь говорить: «Хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:33). Так само і божественний апостол вчить: «Серцем вірують до праведності, а вустами сповідують до спасіння» (Рим. 10:10). Якщо ж Бог і Божі пророки і апостоли велять сповідувати словом і мовою таїнство віри, яке приносить всьому світу спасіння, то не можна примушувати до мовчання щодо сповідання, щоб не применшувалося порятунок людей... Я погоджуся швидше померти, ніж, відступивши в чому-небудь від правої віри, терпіти муки совісті. Якщо і весь всесвіт почне причащатися з патріархом (на той момент єретиком-монофелитом. – Прим. авт.), я не причащуся з ним. Бо я знаю з Писань святого апостола Павла, що Дух Святий піддає анафемі навіть ангелів, якби вони стали б благовістити інакше, вносячи щось нове (Гал.1:8)» (Святитель Димитрій Ростовський. Житіє преподобного отця нашого Максима Сповідника).

Цікава тут також цитата святого первоверховного апостола Павла, наведена святителем Димитрієм Ростовським у житії преподобного Максима Грека: «Але якщо б навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема».

Тобто, незважаючи на мирські пристрасті і на всіх тих, хто повстає проти віри, яку б посаду вони не займали, яким би духовним саном вони не були б наділені і в якій кількості не перебували б, християнин повинен непохитно з Божою допомогою стояти в Православній вірі, ні на йоту не ухиляючись від чистоти її істин. Тому що в ній – порятунок, а в єресі – загибель. 

Післямова

Сьогодні не можна сумувати, але більше потрібно горіти полум'ям святої віри і любові до Господа і до людей, як горіли цим вогнем великомученик Димитрій Солунський, святителі Василій Великий, Григорій Богослов, преподобний Максим Грек і багатотисячні натовпи угодників Божих.

Ми сумуємо від того, що деяка кількість архієреїв, священиків і правителів підтримало розкол і він немов би шириться, росте, поглиблюється. Але такі процеси відбувалися в Церкві і раніше. Вони потрясали, але не знищували її. Церква незмінно виходила з цих процесів Переможницею, і багато прекрасних доріг Господь відкривав Їй і всім вірним, які перебувають у Ній.

І хіба мало патріархів, архієреїв, священнослужителів, що стали єресіархами, знаходяться тепер в пеклі? Чесно відповімо: чимало. Сатана був колись «небесним архієреєм», поки не зійшов. Христа первосвященики і архієреї віддали на хресну смерть. Юда був колись апостолом. Я вже не кажу про Арія, Несторія, Євтихія та безліч інших. Чи варто нам дивуватися?

Ми, православні, закохані в грецьку культуру. Може, навіть десь і надмірно. А, як відомо, «не розчаровується той, хто не зачаровується». Будемо перш любити Бога, Його істину. Ми вдячні грекам за те полум'я Православ'я, яке вони передали нам, але перш будемо любити Бога.

Сьогодні прекрасний час. Час сповідництва, час радості стояння у вірі. А воно, природно, покриє безліч гріхів. Будемо споглядати подвиг святих отців і, подібно до них, стояти з Божою допомогою у вірі. І нехай світильники наших сердець не згасають! Мужайтесь, Христос переміг темряву!