Відповідає диякон Андрій Музольф. 

Почнемо з другої частини питання. Поняття дійсності того чи іншого таїнства, а сповідь, як ми знаємо, це одне з Таїнств Православної Церкви, виражає собою об'єктивну сторону Таїнства. Таїнство визнається дійсним, якщо в ньому реально надається віруючим Божественна благодать. Якщо ж надання благодаті з тих чи інших причин не відбувається, то в такому випадку священнодійство визнається недійсним.

Таким чином, для того, щоб Таїнство могло вважатися дійсним, до нього пред'являються певні вимоги як з боку здійснювача Таїнства, так і з боку способу його здійснення.

Іншими словами, для того, щоб Таїнство було дійсним, має бути дотримано три основні вимоги: по-перше, Таїнство повинно бути скоєно правильно висвяченим (канонічним) священнослужителем; по-друге, для здійснення Таїнства має бути вжито певну речовину і видимий знак («правильність» з боку матерії Таїнства); по-третє, повинні бути правильно вимовлені вчинювальні слова Таїнства («правильність» з боку форми Таїнства). Вищеназвані умови є необхідними, але не вичерпними. Таїнство не є якась самостійна реальність, Таїнство – це один із проявів життя Церкви, і тільки Церква може винести остаточне судження щодо його дійсності.

Розібравшись з поняттям дійсності Таїнства, перейдемо до першої частини питання: чому людина після сповіді не відчуває полегшення? 

Сповідь – справа індивідуальна, і кожен її переживає по-своєму. Хтось відчуває полегшення, а хтось такого почуття не відчуває. Але це ще не ознака того, що Таїнство не відбулося. Святитель Феофан Затворник в одному зі своїх листів зауважує: кому корисна радість, тому Бог дає радість, а кому корисна печаль – тому печаль, тільки б печаль ця була по Богу. Це означає, що наше покаяння має стати більш серйозним, а значить і більш серйозним має стати і випробування наших відносин з іншими людьми. При цьому нам потрібно пам'ятати, що головне в покаянні як процесі очищення людини – це не той стан, який чекає нас після сповіді, а те, що вона повинно бути щирою і сердечною.