Запорукою цього є згуртованість віруючого народу навколо Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

26 грудня 2018 року в залі Вищої Церковної Ради кафедрального соборного Храму Христа Спасителя Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило очолив чергове засідання Вищої Церковної Ради Руської Православної Церкви. Відкриваючи засідання, Святіший Владика виступив зі вступним словом, яке присвятив сучасному становищу Української Православної Церкви.

– Вітаю всіх членів Вищої Церковної Ради на останньому засіданні в цьому році. Ми, звичайно, поговоримо про підсумки цього року. Я б хотів в першу чергу сердечно всіх вас привітати. І мушу сказати кілька слів про минулий рік, який, як ми всі відчуваємо, був дуже непростим.

Джерелом дуже великої напруги, чинником, що впливає на самопочуття православних людей, на їх духовний стан, продовжує залишатися становище нашої Церкви на Україні. Ви в курсі справи, ви знаєте, що відбувається, ви знаєте, які останні події – радикальні, надзвичайно небезпечні для цілісності українського народу, не тільки для Церкви нашої – відбулися в Києві після рішення українського парламенту, який поставив вимогу змінити назву Української Православної Церкви. Слідом за цими змінами мають послідувати репресії, і цілком очевидно, що пред'явлено певний ультиматум: якщо Церква не змінює свою назву, то її буде знято з реєстрації. Ну, а якщо Церква змінює свою назву, то, природно, починається сильний тиск на український народ, на громадськість. Безперечно, почнуться силові акції з відбирання храмів. А народ на Україні віруючий, православний, сильний у вірі, емоційний, і, звичайно, все те, що може відбуватися навколо храмів, має ризик обернутися кривавими конфліктами. Тому я просив би посилити наші спільні молитви про збереження миру на братській українській землі і, звичайно, наші молитви про збереження Української Православної Церкви.

Всім добре відомо, що спусковим гачком для початку гонінь на українське Православ'я стало безпрецедентне, таке, що виходить за межі будь-якого канонічного порядку, а тому злочинне рішення Константинополя вторгнутися на канонічну територію Української Церкви Московського Патріархату, на територію нашої Церкви. Наслідком цього вторгнення і стали наступні руйнівні події. Що ж це за події? По-перше, втручання державної влади, також безпрецедентне. І це в країні, яка декларує свою прихильність до європейських цінностей, одна з яких – відділення Церкви, релігії від держави! В порушення цієї фундаментальної європейської цінності держава в особі президента прямо вторгається в церковне управління, можна сказати, очолює те, що називається «об'єднавчим церковним собором», бере участь в переговорах з Константинополем щодо так званого томосу, і все це – перед телекамерами, на весь світ.

Виступаючи нещодавно на телебаченні, я вже задавався питанням: як би світ відреагував, якби президент Російської Федерації головував на Помісному Соборі Руської Православної Церкви або представляв якогось ієрарха Церкви всьому світу і громадськості від імені Собору. Можна собі уявити реакцію в усьому світі! Ну, а тут тиша, абсолютна і всеосяжна, – отже, можна зневажати фундаментальні права, можна нехтувати законами, якщо в результаті досягається конкретна політична мета. А конкретна політична мета дуже добре сформульована, у тому числі повноважними представниками Сполучених Штатів, які працюють на Україні, так і самими представниками української влади: потрібно розірвати останній зв'язок, що об'єднує наші народи, і цим зв'язком є зв'язок духовний.

Ми є свідками цивілізаційної катастрофи. Нічого подібного не було ніколи, такого грубого, відкритого втручання в церковні справи – можливо, за винятком часів прямих гонінь, через які наша Церква також пройшла. Тому події, що відбуваються сьогодні на українській землі, затьмарюють душу, але, з іншого боку, подвигають всіх нас до посиленої молитви. Прошу всіх вас, брати, і підвідомче вам духовенство: і в церковних молитвах, і в особистих молитися і про Блаженнішого митрополита Онуфрія, і про єпископат нашої Церкви, який милістю Божою твердо стоїть на канонічних позиціях.

Ви знаєте, що одним із спонукальних мотивів Константинополя до прямого вторгнення в українські справи, з порушенням всіх існуючих канонічних правил, була переконаність в тому, що проведення «об'єднавчого собору», легалізація розкольників приведуть до обвалу всієї Української Православної Церкви. Нібито варто тільки Константинополю увійти в цей процес, легалізувати розкольників, як на «об'єднавчий собор» кинуться ієрархи Української Православної Церкви. Ця ідея дійсно запаморочила голову Патріарха Варфоломія. Його переконували в тому, що, як тільки це станеться, один за одним православні архієреї Української Церкви підуть на цей собор, – ніби їм тільки поштовх потрібен, а так вони вже всі готові. Подавалася неправдива інформація про десятки архієреїв, які нібито вже підтримують «об'єднавчий собор». Під час моєї зустрічі з Патріархом Варфоломієм він натякнув мені, що «значна частина Вашого єпископату підтримує собор», на що я відповів, що це брехня, що, за моїми даними, це дві-три особи, і охарактеризував їх особистості. На нього це ніяк не подіяло, але так воно і вийшло, – навіть не три, а два архієреї, ті самі, яких я мав на увазі. Повний провал «об'єднавчого собору», – ніякого об'єднання не відбулося, а лише об'єднання розкольників, їх незаконна, антиканонічна легалізація з боку Патріарха, юрисдикція якого не поширювалася на українську землю і не могла поширюватися.

Але дії Константинополя викликають подив і з точки зору здорового глузду. Як можна було заявити про те, що скасовується грамота Патріарха Діонісія 1686 року? Чи може хтось в доброму розумі і твердій пам'яті, з церковних або світських керівників, заявити, що певний історичний акт, якому 300 років, скасовується? Аристотель в одному зі своїх творів цитує Агафона, трагіка, який жив в V столітті до Р.Х. Говорячи про язичницьких богів, він висловив дуже цікаву думку, яку треба б знати в Константинополі. А думка така: «Одне не дано Богові – те, що відбулося, зробити таким, що не відбулося». Все, що було, непідвладне нікому, навіть Богу. А 1686 рік – це реальність, з якої виникла ціла історія. Чи можна собі уявити, що Великобританія скасовує Акт про незалежність Індії? Припустимо, якийсь божевільний правитель вирішив скасувати, – що, Індія зникне? Держава зникне, її економіка, суспільні відносини, культура? Або якщо комусь у Великобританії спаде на думку скасувати факт існування Сполучених Штатів? Мовляв, неправильно, що там була визвольна війна і з'явилася незалежна держава, отже, двісті з гаком років скасовуємо, – що зміниться? Всі тільки посміються. І треба ж було піти на таку карикатуризацію історії! Дійсно, це карикатура, – але пішли! Тут і трагедія, і комедія разом, – бо просто не видається можливим раціонально оцінювати все, що було здійснено Константинополем.

Природно, за цим послідували наші дії. Ми припинили спілкування. У Церкви немає іншої можливості зупинити розкол, як тільки самим захистити себе від розколу. Тому рішення про припинення євхаристичного спілкування – це рішення про порятунок цілісності Православної Церкви, це бажання захистити себе від розколу, від його згубного впливу. Ми приймаємо це рішення, щоб зберегти свою цілісність. Іншого засобу Церква не має. Тому, коли нам говорять «а чи не занадто ви...», – це питання того, як люди ставляться до канонічного права в церковному житті, але інших засобів у Церкві не існує. Я хотів би сердечно подякувати нашим архієреям за активну підтримку цього рішення Священного Синоду нашої Церкви. Ви знаєте, що зараз по митрополіях спонтанно збираються різного роду збори єпископату, митрополичі ради, єпархіальні ради, де обговорюється прийняте Церквою рішення. І сьогодні ми маємо дуже велику підтримку з боку єпископату, духовенства і віруючого народу.

Моє слово про скорботи, але, як казав мудрець, і це мине. Церковна організація, яка таким способом сьогодні будується на Україні, є абсолютно нежиттєздатною. Світські люди цього зрозуміти не можуть, але люди церковні добре розуміють. Особливо добре це розуміємо ми в Руській Православній Церкві. Адже те, що відбувалося в післяреволюційні роки, – буквально те ж саме, можна сказати, – сьогодні відбувається на Україні. Українська ситуація – це відображення політики революційної влади в Радянському Союзі, спрямованої на знищення Руської Православної Церкви. Адже і тоді владою був інспірований обновленський розкол. Створення розколу було жахливо небезпечним діянням, задуманим радянською владою. Але ж розкол, який був інспірований із-зовні, здійснювався церковними людьми, і серед них були не тільки священики, але і єпископи. Дуже багато архієреїв підтримали ідею обновленського розколу. Патріарх Тихон опинився в ізоляції, в якомусь сенсі на самоті, – і в цей момент відбувається легалізація розкольників з боку Константинополя! Патріарх Константинопольський звертається з вимогою до Святішого Патріарха Тихона піти і передати владу «вищому церковному керівництву». Вся реальна політика Константинополя, яка здійснювалася через постійне представництво Константинопольського Патріархату в Москві, була спрямована, як ви знаєте, на підтримку розкольників і на боротьбу з канонічною Церквою. А вже які піднесені були у Константинополя цілі: здобути можливість використовувати кілька об'єктів нерухомості для отримання комерційної вигоди, – дзеркальне відображення того, що зараз відбувається на Україні у зв'язку зі створенням ставропігій.

Ми через це пройшли, ми знаємо, що це було великим випробуванням. Але врешті-решт Церква Божа перемогла. Тому, дивлячись через призму свого власного досвіду на те, що відбулося і відбувається в Україні, ми можемо сказати, що кінець усієї цієї історії буде таким же, яким був кінець обновленства в Радянському Союзі. Тому що здорові благодатні сили Церкви, сила Божа сильніша за найбільшу людську силу. А саме з Церквою присутній Господь, присутній Святий Дух. І я дякую православному народу України, духовенству, єпископату, який сьогодні згуртований навколо Блаженнішого митрополита Онуфрія. І ця єдність, безперечно, є запорукою того, що сили зла не зможуть зруйнувати благодатне тіло Православної Церкви на Україні.

Ухвалено, як ви знаєте, закон про зміну назви Церкви. Закон абсолютно божевільний з точки зору сучасного права і сучасних принципів відносин держави з релігійними організаціями. У всіх західних країнах, в секулярних країнах, приклад з яких бере Україна, найменування релігійної організації не стосується держави, це справа самої релігійної організації. Такий принцип; важливо лише, щоб не було повторень, з тим щоб не заплутатися в тому, яка юридична особа кого представляє. Все інше – це справа самої релігійної організації. Мені, як ви знаєте, доводилося працювати у Всесвітній раді церков. Час від часу виникала тема найменування релігійних організацій, які входили або бажали увійти до Всесвітньої ради церков. Отже, там все вирішувалося просто: як релігійна організація себе називає, так вона і повинна бути названа у Всесвітній раді церков. Звичайний принцип, нічого нового. Але коли держава вигадує найменування для релігійної організації, причому з явним бажанням дискримінувати її і врешті-решт зруйнувати, то це порушення всіх прав і законів, прийнятих у цивілізованому суспільстві.

Ще раз слід сказати: оскільки, як ми бачимо, існує замовлення, у тому числі ззовні, на руйнування Православної Церкви на Україні, то в рамках реалізації цієї політики руйнування всі засоби хороші. І те, що сьогодні світ мовчить, свідчить саме про це. Ну, а ми повинні робити висновки, у тому числі з казок, які нам намагалися нав'язати протягом довгих-довгих років, про верховенство права, про права людини, про релігійну свободу і про все, що ще недавно вважалося фундаментальною цінністю формування сучасної держави і людських відносин в сучасному суспільстві.

Те, що відбувається сьогодні в Україні, буде, безперечно, мати дуже небезпечні наслідки в житті багатьох країн. Те, що відбувається в Україні може бути використано як прецедент. Отже, ті чинники, які підтримували міжрелігійний мир, релігійну свободу, реальні права людини, цілком ймовірно, перестануть бути недоторканними, особливо якщо всі ці цінності заважатимуть комусь вирішувати ті чи інші політичні завдання. Сталася подія, дуже небезпечна не тільки для України, але, я б сказав, і для всього світу. Тому що Україна може стати прецедентом, прикладом того, як легко можна розправитися з будь-якими законами, з будь-якими порядками, з будь-якими правами людини, якщо це потрібно сильним світу цього.

У відповідь на все це ще раз хочу сказати, що ми закликаємо всіх до молитви, до спільної роботи і до підтримки Української Православної Церкви. Молимося, щоб Господь зберіг благодатну Українську Православну Церкву, щоб напоумив народ, щоб люди зуміли відокремити політику від віри, а найголовніше, щоб ніхто не засумнівався в тому, що саме в Українській Православній Церкві присутній Святий Дух, відбуваються Таїнства і спасаються люди. Заради цього, заради присутності Бога в людській історії, заради дії Святого Духа через Церкву в людях Церква і несе час від часу ганьблення і гоніння. Але, як показує історія, кінець завжди один: Церква залишається переможцем всіх цих спокус. Не тому що вона сильна, а тому що в ній живе і діє Дух Святий. Тому ще раз закликаю всіх до молитви, до пам'яті про те, що відбувається в братській Україні.