Алкоголізм – велика біда, залежність, позбавлення від якої – важка праця, де божественна допомога людині вкрай необхідна.

18 травня Православна Церква вшановує ікону Божої Матері «Невипивана Чаша». У цей день у багатьох храмах служаться молебні про одужання залежних від алкоголю людей і, що найсумніше, затребуваність таких молебнів ніяк не падає.

Згідно з щорічною статистикою ВООЗ, сьогодні Україна знаходиться далеко не на найпершому місці за кількістю випитого спиртного на душу населення. Нас випереджають такі країни як Чехія, Німеччина, Франція, Бельгія, Ірландія та інші розвинені держави. Але проблема в тому, що ринок алкогольних напоїв у нас відрегульований вкрай погано, а тому в статистичних даних ВООЗ можуть бути похибки. Я не ніяк не хочу очорнити власних співгромадян, але, наприклад, в 2012 році ми зайняли «почесне» друге місце за рівнем смертності від алкоголізму в світі. Залежність ця має відношення не тільки до тих, хто регулярно йде в запої, а й до тих, хто любить проводити вихідні за пляшкою пива, для кого свято без спиртного – не свято, хто вважає, що може дозволити собі розслабитися, і частенько так розслабляється. Загалом, ікона «Невипивана Чаша» повинна стати для нашої держави народною іконою, як би сумно це не звучало.

Взагалі, звичайно, мені хотілося сказати кілька слів про Христа і Богородицю, а не про алкоголіків, але зовсім обійти цю тему я не міг. Тим більше що у нас на парафії є священик, який опікується кількома наркологічними ребцентрами, який на власному досвіді може розповісти як з Божою допомогою і при заступництві Діви Марії люди виривалися з цієї пекельної ями.

Нагадаємо, що ікона «Невипивана Чаша» була явлена в кінці XIX століття в Серпуховському Владичному Введенському монастирі. Що цікаво, її набуття не пов'язане з ім'ям або особистістю якойсь святої людини, а саме з алкоголіком – відставним солдатом Тульської губернії. Мабуть було в ньому щось, що дозволило Богу пробратися крізь смердючі і брудні думки п'яниці і явити йому своє одкровення у вигляді сну. Цей момент – момент просвітлення, початок покаянного шляху і перетворення занепалої людини. Солдату являється старець, який наказує відслужити молебень перед Богородичною іконою в згаданому монастирі. Як це зазвичай буває, коли «конячка» намагається втекти з диявольського «стійла», демонічні сили обрушуються на неї, щоб і поворухнутися не посміла. Виправдовуючи себе відсутністю грошей і хворобою ніг, солдат відкладав виконання веління, поки сон не повторився двічі, і тоді він, нарешті, поповз в буквальному сенсі.

У монастирі про ікону ніхто не знав і вона, чудесним чином, була знайдена на стіні в проході з соборного храму в ризницю. Молебень відслужили, солдат зцілився як від пияцтва, так і від хвороби ніг. Найважливіше, що ми можемо винести з даної історії – думка, що Господь рятує людину тільки разом з людиною. Чудо – це не фокуси Бога, заради розради наших екзальтованих нахилів, якщо воно і трапляється, то тільки з певною метою і заради людини трудящого, як повчання або як дар. Здавалося б, наш солдат вже на такому дні лежить, що піднятися звідти немає ніякої можливості, його духовний стан відбився на стані фізичному – безодня відчаю лежала перед його поглядом, але, в кінцевому підсумку, він не захотів туди падати і поповз. Поповз на ліктях, на животі, зазнаючи біль, а міг би поставитися до явленого сну, як до чергової алкогольної маячні. Навіть з глибин пекла Господь може вирвати людину, аби сама людина цього щиро захотіла і почала боротьбу.

Ми не одні з нашою бідою і ікона «Невипивана Чаша» нам про це ясно свідчить. Вона відноситься до іконографічного типу «Оранта», де Богородиця стоїть з піднятими до неба руками і розгорнутими долонями. Це традиційний жест заступництва. Перед нею Немовля Христос, але не в медальйоні, як на іконі «Знамення», а в чаші, яка є справжнім джерелом життя. Згадаймо слова Спасителя: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти плоті Сина Людського і пити крові Його, то не будете мати в собі життя. Той, хто їсть Мою Плоть і п“є Мою Кров матиме життя вічне, І Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть моя істинно є їжа, і кров Моя істинно є пиття. Той, хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров перебуває в Мені, і Я в ньому» (ін. 6, 53-56).

Отже, перед нами дві чаші: одна – джерело смерті; інша – джерело життя. На жаль, люди часто вважають за краще перший варіант, і тут вже розмова йде не тільки про алкоголь. Задумайтеся, що будь – які їжа і пиття, нами вживаються, вимагають постійного заповнення і цей процес практично нескінченний – він нікуди не веде і нікуди не призводить, він просто є і вимагає пропорційно нескінченних зусиль для своєї підтримки. Крім того, і їжу і пиття, ми сприймаємо як джерело життя, але як може дати справжнє життя те, що саме мертво? Ми ж реально харчуємося мертвечиною. І тварини, і рослини, перш ніж потрапити в наш шлунок повинні померти. Навіть вода, можна сказати, що «вмирає», якщо не в склянці, то в нашій травній системі. Мертве їмо, мертве п'ємо, до смерті і прагнемо.

Але є інший варіант, про який нам нагадує ікона «Невипивана Чаша» – це Христос. Він сходить в глибини нашого єства, в мертві підвали нашої душі і самого кореня, в самих підставах перетворює нашу природу. Спаситель – дійсно єдина на світі Невипивана Чаша – та Чаша, яка не вимагає нескінченного заповнення, і яка завжди жива. Господь по-справжньому живий, і Своїм життям ділиться з нами: «хто буде пити воду, яку Я дам йому – каже Христос самарянці, – той не буде жадати довіку; але вода, яку Я дам йому, зробиться в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4, 14).

Поки людина жива, поки рухається і дихає, завжди залишається надія, можливість для боротьби і зміни, навіть якщо здається, що падати далі нікуди. Саме за цією надією, заради цієї боротьби люди вдаються до молитов перед Богородичним образом «Невипивана Чаша». Нагадаю, що ми не одні – з нами велика Заступниця і Її Син, з нами і всі святі, і небесні сили. Не вважайте це блюзнірським, але так і хочеться сказати: яка дивовижна команда! Невже разом ми не поборемо, не подолаємо наші життєві проблеми, величина яких сильно знижується розумінням їх кінцівки!

Протоієрей Володимир Долгих