Нецерковність і заполітизованість: релігієзнавець Миколай Мітрохін про ПЦУ

Відомий релігієзнавець Миколай Мітрохін, який займається питаннями релігії вже близько 20 років, а також визначає кількість віруючих тієї чи іншої конфесії, відвідав Київ і кілька регіонів України, де провів ряд розслідувань. Своїми враженнями Миколай Мітрохін поділився з редакцією «Православного життя».

Фото: Наталя Горошкова/Pravlife.org

– Як незалежний і незаангажований релігієзнавець, поділіться вашими враженнями від відвідування українських парафій. Які висновки ви зробили?

– Я не перший раз в Україні, в тому числі Правобережній Україні, Вінницькій області, Центральній Україні. Нічого нового я не побачив. Т. зв. УПЦ КП, яка провела ребрендинг і стала ПЦУ, об'єднує меншість православних. Так воно було раніше, так є і зараз.

– Які мотиви у цих людей?

– Після відвідин храмів УПЦ КП-ПЦУ можу припустити, що мотиви політичні. Це пов'язано з тим, що сама по собі УПЦ КП-ПЦУ не виробляє ніякої церковності: ні своїх святих, ні своєї літератури, якщо і виходять видання, то про святих Руської Православної Церкви.

Зараз ПЦУ канонізувала святителя РПЦ Луку (Войно-Ясенецького) і намагається скрізь виставляти його ікону, щоб забезпечити хоч якесь відчуття церковності.

Більшість храмів ПЦУ активно використовують українську державну символіку, наприклад, як маркер український прапор на флагштоці. Є храми, які застосовують навіть символіку ОУН-УПА – червоно-чорні прапори для оформлення або ж присвячують частину стіни храму загиблим воїнам АТО, Небесній сотні. Також можна помітити храми, де нічого подібного немає, зовні вони не відрізняються від храмів УПЦ, крім недоглянутості.

Зізнаюся, мене це дещо здивувало. Бруднота, відсутність ремонту, побілки, облізлі куполи, темрява (явно економлять на електриці), загальне відчуття безхазяйності.

Для УПЦ КП-ПЦУ характерний свій «стиль»: священики короткострижені; в адміністративних будівлях секретарки і обслуговуючий персонал виглядають вже зовсім по-світськи, як у звичайних установах; короткі служби українською. Можна констатувати очевидне обновленство, яке відоме за церковним життям XX століття. «Успіх» обновленства показовий: людей мало. Навіть у Рівному, яке позиціонується як «бандерівське» місто, де на центральних вулицях багато пам'ятників загиблим героям УПА, добре, якщо чверть відвідуючих, зафіксованих на один момент, складають віруючі ПЦУ, решта – УПЦ.

Щодо сіл ситуація така: у Волинській області (4 райони) число храмів ПЦУ і УПЦ порівнянне, в Рівненській області (2 райони, в основному захоплені храми) абсолютне домінування УПЦ: дві третини, чотири п'ятих храмів УПЦ, а в північних районах цієї області є райони, де храмів ПЦУ взагалі немає. І це Західна Україна.

–Ви відвідали безліч храмів УПЦ та ПЦУ. Яка головна відмінність між ними?

– Наявність або відсутність церковності: духовність, намоленість, належна поведінка священика, відповідний зовнішній вигляд і, головне, ставлення до людей. Також важливо, наскільки багата література, пропонована для читання за межами храму. Лавки церковні УПЦ абсолютно непорівнянні з лавками ПЦУ, яка видає тільки яскраві тоненькі брошурки – переклади літератури, надрукованої УПЦ. Має значення, які ікони в храмі, ставлення до них, шанування, зв'язок з віруючими, їх обслуговування.

Наведемо наочні приклади. У Рівному в храмі УПЦ водохресну воду роздавали з п'яти величезних баків, а в соборі ПЦУ давали по кухлюу з якогось тазу, до якого підведений грубий шланг водопровідної води.

Нижній храм великого собору в центрі Рівного, який я відвідав увечері на Стрітення, залишився в розпорядженні УПЦ, а верхній був захоплений ще в 1992 році УПЦ КП.  У нижньому було 300 осіб, а у верхньому 45.

Ці факти і цифри говорять самі за себе. Повторюся, мова йде про західний регіон.

Зрозуміло, що у Вінниці, окрім як про захоплений собор колишнім владикою Симеоном, і говорити більше нема про що. Єпархіальне управління приватизоване в місті, де, до речі, один з колишніх єпископів УПЦ КП отримав від місцевої влади будівлю дитячого садка під резиденцію... і продав його.

– Як ви оцінюєте церковно-державні відносини в Україні?

– На даний момент ситуація стабілізувалася, але віруючі УПЦ очікують її можливого погіршення. Юридичні служби працюють, проте їх зусиль недостатньо, потрібна додаткова юридична допомога, юристів не вистачає. У Рівненській області на розгляді кілька десятків позовів, включаючи проходження в різних інстанціях, але головна проблема не в тому, що суди нерідко стають на бік ПЦУ, незважаючи ні на які аргументи і законні підстави (що явно пов'язано з політичними переконаннями суддів, хоча і є випадки, коли громада УПЦ виграє), а в тому, що навіть прийняті на користь УПЦ рішення не виконуються, не діють судові пристави, поліція взагалі категорично відмовляється втручатися, стверджуючи, що це не їх справа.

Така ситуація змушує використовувати для самозахисту, наприклад, мобілізованих добровольців з боку УПЦ. Робити спроби зворотних захоплень храмів, за якими імовірно забезпечені юридичні рішення, громади УПЦ поки не хочуть, розуміючи, що це закінчиться великим політичним скандалом. Відповідно, і рішення не реалізовані, і влада займає зовні нейтральну, але насправді не дуже протегуючу позицію.

Головне, що є різниця в поглядах між політичними керівниками регіонів, губернаторами і деякими службами, середнім шаром чиновництва, які в частині регіонів цілком готові реалізовувати колишню політику, яка існувала до 2018 року, тобто забезпечити рівні права для всіх релігійних організацій, але ці чиновники, опиняються під політичним пресингом і не можуть виконувати свої функції. Ситуація пом'якшилася після приходу нового президента, але до кінця реалізувати належне не вдається: досі багато прихильників Порошенка і його політики 2018-2019 рр., що теж є проблемою.

Розмовляла Наталя Горошкова

Социальные комментарии Cackle