Як бути, якщо розум не сприймає акафісти і молитва перетворюється в «вичитування» текстів чи художню декламацію?

Акафісти – явище для церковного життя дещо незвичне. Як відомо, перший (і на протязі довгого часу єдиний) акафіст був складений як хвалебна пісня Богородиці за позбавлення Константинополя від варварської навали. Це відомий нам акафіст «Взбранной Воеводе». Власне, термін «акафіст» спочатку і застосовувався виключно до цього молитвослів'я. З плином часу в церковному середовищі стали з'являтися і інші акафісти, написані в наслідування акафісту «Взбранной» з використанням того ж принципу, за такою ж структурою, нерідко з запозиченням окремих слів і навіть фраз. Відразу обмовимося, що за винятком того ж акафісту «Взбранной», який згодом ліг в основу богослужіння суботи Акафісту (суботи 5-го тижня Великого посту), ніякі інші акафісти богослужбового застосування не мали і сприймалися не інакше як молитви, призначені для домашнього читання . При цьому найбільш старі акафісти, зокрема Ісусу Сладчайшому і святителю Миколаю, в поетичності, лаконічності і точності виразів якщо і поступаються акафісту Богородиці, то зовсім трохи. Про акафісти, які написані пізніше, а особливо в останні десятиліття, подібне сказати куди складніше: зараз частіше зустрічаються акафісти, написані великоваговим стилем, в надмірно патетичному тоні, перевантажені епітетами, що рясніють малозрозумілими, довжелезними виразами, з відсутністю структури і ритму. І це я ще не згадую акафісти, створені відверто неграмотно, незграбною мовою, де безсистемно поєднані церковно-слов'янські та російські слова, з богословськими неточностями, з твердженнями, що суперечать Писанню і вченню Церкви.

І ось при всьому цьому акафісти в наш час є чи не найпопулярнішим жанром церковної гімнографії. Їх охоче читають вдома, замовляють разом з молебнями в храмах, а іноді навіть в богослужіння вставляють. У підсумку довгі, не завжди зрозумілі і не самі змістовні акафісти виявляються куди більш популярними, ніж короткі і змістовні тропарі, зрозумілі і лаконічні молитви, прості і змістовні канони і навіть псалми, які є по своїй суті богонатхненною священною поезією. Погодьтеся, є чому дивуватися ...

До всієї парадоксальності ситуації додається ще й те, що акафісти завжди дуже тривалі, і тому здивування щодо читання акафістів цілком зрозумілі. Христос же закликає не бути в молитві багатослівними (Мф. 6: 7), а тут два з половиною десятка кондаків і ікосів, на які припадає ледь не півтори сотні всіляких «радуйся». І все це нерідко хитромудро, витіювато і химерно... Зізнаюся чесно, коли мені в руки потрапляє акафіст, який не пройшов церковну цензуру, написаний неграмотно або складений святому, про життя якого відомо так мало, що автору акафісту доводиться крім чеснот оспівувати його раціон, одяг, роки життя і час смерті, мене самого відвідують подібні думки. Тому таких акафістів я не рекомендував би і самим не читати, і в храмі не замовляти.

Однак і рівняти весь жанр під одну гребінку я б теж не поспішав. Немає жодного сумніву, що християнин не повинен бути в молитві багатослівний. Однак, людині, для якої молитва, внаслідок церковного життя, духовного досвіду і віри, перестала бути повинністю і стала потребою, властиво прагнути до молитви тривалої. При цьому у більшості віруючих, церковних людей є сформоване молитовне правило, в якому є місце і молитвам, і канонам, і псалмам. Тому при бажанні помолитися довше, при необхідності звернутися до того чи іншого святого з молитвою довшою, ніж 5-7 хвилин, або просто в певній потребі, яка передбачає посилену молитву, акафісти можуть бути якраз доречними.

Звичайно, існує і такий фактор, як наша недосконалість. І вона здатна будь-яку добру справу перетворити в гріх. Так що і читання тих же акафістів, як, втім, і будь-яких молитов взагалі, нерідко перетворюється в бездумне «вичитування» (кожен, напевно, чув цей огидний вираз «вичитати правило»). Або ж той, хто молиться, може надміру захопитися процесом - і молитва перетвориться в декламацію, за якою не буде стояти нічого, крім самозмилування. Або тривалість правила і численність акафістів, які читаються, стимулюватимуть марнославство, так що невдалому молитовнику від такої молитви буде більше шкоди, ніж користі. Проте наявність спокус нітрохи не є приводом для нехтування молитвою. Зрештою, лукавий не спокушає лише того, хто для спасіння не докладає ні найменшого зусилля. Вищеописані спокуси долаються не залишенням молитви, а працею, завзятістю і роботою над собою. Крім того, абсолютно неважливо, при читанні яких саме молитов людину відвідує спокуса. Адже справа не в акафістах, а в людях.

Так що зійдемося на тому, що акафістам, при всьому своєрідності цього жанру, при його небогослужбовому призначенні і при нагальній потребі розбиратися, що читати, а від чого відмовитися, місце в молитовному житті християнина все-таки є. І користь від них теж може бути чимала. Важливо тільки не втрачати віри, побожного настрою і почуття міри, щоб передбачувану користь не звернути в фактичну шкоду.

Протоієрей Володимир Пучков