Мови

  • Русский
  • Українська

Митрополит Антоній про те, що направді відбувається навколо Церкви

Тіло

У зв'язку з хвилюваннями навколо питання про надання автокефалії на прохання редакції «Православне Життя» Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Антоній (Паканич) розповів про реальний стан справ.

 

- Владико, в церковному середовищі не припиняються суперечки, пересуди і міркування вголос з приводу категоричних заяв керівництва країни щодо можливого створення «української церкви». Більшість віруючих ворожить на кавовій гущі, будує необгрунтовані припущення, не володіючи необхідними знаннями та інформацією по цій темі. Ми б хотіли з Вашою допомогою розвіяти сумніви і надати правдиву інформацію з перших рук, щоб уникнути домислів і пересудів, для збереження спокою серед православних віруючих.

Розкажіть, будь-ласка, яка процедура надання автокефалії? Чи так це просто?

- Почнемо з того, що в Православній Церкві поки нема загальноприйнятого документа, який би прописував процедуру надання автокефалії. Точніше сказати, проект такого документа підготовлений і погоджений, але поки ще не затверджений всіма Помісними Православними Церквами. Головним принципом рішення цього найважливішого питання є консенсус всіх автокефальних Церков. Що це означає? Це означає, що сьогодні ніякий Патріархат не може сам по собі надавати автокефалію будь-якій Церкві.

Православна Церква – єдина, а значить всі найбільш важливі питання, в тому числі і надання статусу автокефалії, вирішуються всіма Помісними Церквами спільно. Тобто Архієрейський Собор Автономної Церкви або Екзархату приймає відповідне рішення про бажання автокефального влаштування і потім звертається з цим проханням до Церкви-Матері, тобто до тої Церкви, в юрисдикції котрої в теперішній час церковна структура, бажаюча автокефалії, перебуває. Потім, після отримання згоди Церкви-Матері і всіх Помісних Православних Церков, проголошується автокефальний статус такої Церкви.

Такий порядок був вироблений в зв'язку з проблемами, які виникали в історії з наданням попередніх автокефалій.

Наприклад, Православна Церква Чеських земель і Словаччини отримала автокефалію від Руської Православної Церкви ще в 1951 році, але тільки через майже півстоліття, в 1998 році, автокефалія Чеської Церкви була визнана Константинополем. А ось автокефалія Американської Православної Церкви, отримана від РПЦ в 1970 році, не визнана Константинопольським Патріархатом досі. Для того, щоб таких протиріч не виникало, і була вироблена така процедура.

Особливо варто відзначити, що питання автокефалії Української Православної Церкви просувається насамперед політиками, які не розуміють або не хочуть зрозуміти суті церковного устрою. Більш того, подібні питання розглядаються з точки зору їх власних миттєвих політичних інтересів. При цьому абсолютно не враховуються інтереси духовні.

Один з Предстоятелів Помісних Православних Церков мені прямо сказав, що у Церкви в ХХІ столітті є дві найбільш значущі ключові завдання - це Єдність і Місія. Однак нам штучно нав'язують інші цілі, які можуть бути тільки інструментом, але ніяк не самою метою. Хотів би також нагадати слова блаженноспочилого Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, сказані ним в 2013 році: «Статус Української Православної Церкви як самокерованої з правами широкої автономії на сьогоднішній день є оптимальним. Цей статус Української Православної Церкви є запорукою її внутрішньої єдності та фундаментом для відновлення єдності українського Православ'я ».

Так, за 5 років в суспільному житті України багато що змінилося. До кращого або до гіршого, поки не можу сказати. Напевно, у кожного є своя відповідь на це питання. Як священик можу тільки запевнити, що Церква Христова не може і не повинна стати служницею ідеологічних трендів, які так часто змінюються. Церква - вічна.

Це не означає, що у нас існує табу на обговорення питання про статус нашої Церкви. Ні звичайно. Але ми, ієрархи, священики, яким Господь довірив духовне стадо, відповідальні за душі віруючих і за наші дії в Церкві. Зрештою Бог запитає земних правителів за земне благополуччя своїх громадян, а нас - за їх душі. Що для кого важливіше - нехай обирає сам.

- Але держдіячі заявляють, що «Вселенський Патріархат починає процедури, необхідні для надання автокефалії УПЦ».

- Це словосполучення з'явилося в наших ЗМІ, але його немає в офіційних документах Константинопольського Патріархату. Таким чином, це або самообман, або спроба видати бажане за дійсне. Також не виключаю, що політики, які заявляють подібне, введені в оману власними недобросовісними радниками. Константинопольський Патріархат, як відомо, зробив заяву, що, отримавши петиції політичного керівництва України про дарування автокефалії, буде тісно спілкуватися і координувати свої дії зі своїми сестринськими Православними Церквами з цього питання.

Іншими словами, буде розглядатися саме питання, а не початок будь-яких процедур для нібито «надання автокефалії УПЦ», тим більше що, як уже говорилося, у Константинопольського Патріархату немає на це виняткових повноважень.

- Якщо припустити, що Константинопольський Патріархат все ж видав якийсь документ, що проголошує автокефалію в односторонньому порядку?

- Припускати, звичайно, можна що завгодно, але якщо б таке сталося, це означало б розкол всього світового Православ'я і тому сумнівно, щоб Вселенський Патріархат на таке зважився, як і інші Помісні Церкви, особливо ті, які, як і УПЦ, пережили або переживають трагедію розколу.

- Але якщо з автокефалією все так складно, чи можуть політики спробувати «піти іншим шляхом»? Адже колись в Естонії вийшло створити автономну Естонську Православну Церкву під юрисдикцією Константинопольського Патріархату, окрему від вже існуючої раніше Естонської Православної Церкви в єдності з Російською Православною Церквою?

- Ситуація з Естонською Православною Церквою якраз і демонструє, які проблеми можуть виникнути при односторонніх діях однієї з Православних Церков без оглядки на інші. Але в Естонії, при всіх проблемах, політична ситуація набагато стабільніша. У нашій же країні, яка переживає зараз безпрецедентне за всю сучасну історію України політичне протистояння і військові конфлікти, таке рішення лише посилило б громадські міжусобиці і ніяк не вилікувало б церковний розкол.

- І тим не менше події останніх років показують, що статися може що завгодно. Люди часто слабкі, в тому числі і архієреї, на них може чинитися тиск, який спонукає їх на необережні дії. Що в такій ситуації робить наше Священноначаліє?

- Священноначаліє нашої Церкви знаходиться в постійному зв'язку з усіма Помісними Церквами, з усією повнотою Вселенського Православ'я. Практично всі Помісні Церкви висловлюють підтримку Української Православної Церкви і вірність канонічному порядку.

У таких непростих умовах нашого життя Церква максимально піклується про мир в країні, виконуючи відповідну Її призначенням місію миротворця. Ми намагаємося донести до керівництва країни нашу позицію, ми говоримо публічно, що ні з громадянської, ні з церковної точки зору запропонований спосіб подолання церковного розколу в країні не є правильним. І час обов'язково це покаже, розставивши все на свої місця.

- А що зараз можна сказати православним віруючим України, які постійно відчувають тиск з боку окремих представників влади, стикаються із захопленнями храмів розкольниками, піддаються агресії націоналістських організацій? Паства часто незахищена і в такій ситуації готова вірити самим безглуздим чуткам.

- Віруючі тим і відрізняються від інших людей, що володіють головним скарбом - вірою в Господа Ісуса Христа. Він сильніше всіх земних володарів. Без Його волі в цьому світі не може здійснитися нічого. А тому важливо довіритися Богові і невпинно молитися, особливо посилити свою молитву і за владу, щоб Господь умудрив і дав розуміння.

Дуже часто всі наші проблеми походять від того, що ми просто не вміємо терпіти. Нам завжди хочеться відповісти нашим кривдникам, але ж саме з цього починається ланцюжок більшості наших гріхів. «Поклади, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі при устах моїх» (Пс. 140: 3). У цій молитві ми просимо Бога, щоб Він допоміг нам стерпіти: стерпіти тоді, коли, як нам здається, нас образили, коли нас в чомусь звинуватили, коли по відношенню до нас поступили неправильно або несправедливо. Ми просимо Бога: «Господи, допоможи нам зберегти любов до ближніх, допоможи нам промовчати і тим самим зберегти наш душевний спокій!».

Дуже важливо не панікувати і не поширювати чутки. Тим же, хто проводить час в інтернеті, ретельно варто перевіряти отриману інформацію і не транслювати так звані вкидання. Саме зараз ми всі повинні бути максимально відповідальні за свої слова і діяння і не ставати знаряддям в чужих зловмисних руках.

Віруючим сьогодні слід згуртуватися навколо нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія, довіритися Священноначаллю нашої Церкви і підтримати його молитвою.

 

Бесіду вела Наталя Горошкова

 
 

 

Опубликовано: вт, 15/05/2018 - 16:30

Статистика просмотров

За час: 1
За сутки: 1
За неделю: 2
За месяц: 18
За год: 7,129
За все время: 7,129

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle