Ми багато говоримо про любов до ближніх, про турботу та допомогу близьким, але не завжди розуміємо, як цю любов правильно здійснити практично.

Тому що дуже часто головною проблемою нашої любові стаємо ми самі. Нерідко нам здається, що ми краще знаємо, що  потрібно іншому. Особливо це проявляється у сім'ї, коли турбота про близьких може легко может перетворитися на деспотичну опіку.

Ми вважаємо, що віддаємо себе на служіння рідним, а насправді стаємо безжальними тиранами. Думаємо, що несемо подвиг заради близьких, чекаємо вдячності, але зустрічаємо лише неприйняття та образи. І не розуміємо чому.

По суті, все просто: достатньо вдивитись у наших близьких та їхню реакцію на нашу турботу. Якщо така опіка не приносить їм радості, а тільки напругe, незатишок, занепокоєння тощо, значить, щось із цією «турботою» не так.

Але як же так? Хіба ми не бажаємо всім добра? Хіба ж у нас не добрі наміри? І ось тут варто вже поговорити не про наміри і не про «невдячних» ближніх, які «не цінують» наших праць, а про нас самих.

Як часто буває, що мотивацією багатьох наших справ є не чеснота, яку ми декларуємо, а самість, любоначальство, владолюбство, прихована гординя. Найсумніше, що й ми самі цього часто не розуміємо.

Нам може здаватися, що ми краще розуміємо, що саме ближньому потрібно. Але найчастіше очевидний самообман – прийняття власного досвіду за універсальний, а думки – за єдино правильні.

Як знайти правильне рішення?

Для початку потрібно перестати вважати себе завжди правим, бачити в собі центр всесвіту та усвідомлювати себе всезнаючим. Всезнання – властивість лише Бога.

І ось відповідь: у кожному окремому випадку перед початком будь-якої справи нам варто молитися і смиренно просити Господа про розуміння. Тим більше, якщо йдеться про наших ближніх. Важливо не забувати прислухатися до них, адже часто Господь розмовляє з нами через інших людей: наставляє, навчає. Спільне спілкування здатне вирішити безліч непорозумінь і позбавити нас хибних думок і уявлень.

Щоб спілкуватися продуктивно, потрібно навчитися слухати та чути одне одного. І тут теж не обійтись без смирення. Озброївшись цією чеснотою, ми зможемо бути по-справжньому корисними для наших ближніх.

Записала Наталя Горошкова