Коментар Керуючого справами УПЦ митрополита Антонія (Паканича) з приводу ситуації з громадою Бориспільської єпархії, що повернулася з розколу в лоно Церкви. 

– Ваше Високопреосвященство, сьогодні активно обговорюється повернення в лоно канонічної Церкви парафії с. Морозівка Бориспільської єпархії. Що стало головною причиною їх відходу в новостворену структуру і подальшого повернення в канонічну Церкву? 

– Головна причина повернення в лоно канонічної Церкви – віруючі відчули на собі наслідки порушення духовних законів. Ці закони існують і діють, хочемо ми цього чи не хочемо. Будь-яке порушення цих законів веде до руйнування особистості, та й усього життя.

Як би не хизувалися відступники, немає у них щастя і спокою, ні матеріального, ні душевного. Вони сповнені злості і жовчі, яка отруює їхнє життя.

Багато говориться про відсутність благодаті у розкольників, а тут самі віруючі на собі це відчули. Духовний зв'язок був перерваний, пуповина була перерізана.

Вони відчули покинутість і спустошеність, відірваність від живого дерева. Віруючі усвідомили, що були обмануті і втягнуті в політичну інтрижку. За їхніми спинами творилися беззаконня: захоплення храмів канонічної Церкви, грубі вторгнення в них, грабіж, відбирання чужого майна, силові та насильницькі дії проти простих віруючих, які захищають свої святині.

Будь-яка совісна, розсудлива людина, побачивши це, ніколи не захоче брати участь в подібному, не захоче стати співучасником злочинів і брехні.

Люди вибрали істину, Бога. Повернення в лоно Матері-Церкви стало їхнім новим хрещенням, в процесі якого, вони усвідомлено відреклися від сатани.

А причиною будь-якого відступу є наші пристрасті і страхи. Це привід для кожного проаналізувати свої дії, мотиви, виявити ті слабкі сторони, які підривають віру, ведуть до згубних наслідків, зрадництва. 

– Багато ревнителі відразу ж після створення т. зв. ПЦУ і перших переходів закликали до того, щоб на всіх, хто залишив Церкву, відразу ж накладали анафему, але наше священноначалля вважає інакше: так, усіх, хто пішов у розкол відправили в заборону, але ніхто не був відлучений від Церкви. Чи для всіх, хто оступився, залишається можливість повернутися? Навіть для тих, хто зайшов дуже далеко в своїх помилках і нападках на Церкву? 

– У цьому мудрість Церкви, що вона відлучає поступово, а не рубає з плеча відразу. Плоди Церкви – це завжди плоди терпіння і доброти.

Хвору гілку, поки є надія, можна ще прищеплювати і перев'язувати, а ось якщо вона зовсім всохне, тоді слід відокремлювати від дерева.

Церква як мати чекає своїх дітей завжди. І радіє за кожного, хто повернувся, як за воскреслого з мертвих: брат твій цей був мертвий, і ожив, пропав і знайшовся. (Лк 15:32)

Господь пробачив апостола Петра, який тричі відрікся від нього. Так невже Церква Христова не буде наслідувати свого Владику?

Духовні закони милосердні, тому що їх Творець – саме милосердя і любов. Якщо людина покається з сокрушеним серцем за свою гординю і марнославство, які і є як правило коренем всіх відступів, то Господь помилує таку людину, не дасть їй впасти вниз і розбитися, а підхопить у Свої милостиві руки й огорне Своєю благодаттю.

Якщо ж людина творить зло і не зупиняється, не журиться через це, то її доля – духовне падіння і саморуйнування: хто підносить себе, принижений буде. Вона сама себе відрізає від вічності. 

– Як ставитися віруючим до витівок деяких колишніх митрополитів і священиків, які дозволяють собі грубі і образливі випади на адресу Церкви, священноначалля, Її служителів? Ми розуміємо, що вони, таким чином, привертають увагу до своєї персони, про яку всі вже забули і яка нікому не цікава і не потрібна. Але все ж, чи потрібно якось захищати Церкву? 

– Думаю, не варто звертати увагу на дурість і злість в інших людях.

Люди, які ненавидять Церкву і Бога вже покарані. Вони являють собою заплутаний клубок пристрастей, і не мають можливості розплутати його, так як відрізали себе від Божої допомоги.

Дійсно, всі їхні прагнення – не що інше, як бажання нагадати про себе, бути на плаву, залишатися цікавим публіці за всяку ціну.

Їх гордіїв вузол – уражене самолюбство і марнославство. І розрубати цей вузол можна повним ігноруванням їх: чим менше уваги цим персонам, тим краще.

Не варто надавати значення їхнім словами і діям, не варто на них якось реагувати – це тільки ще більше заплутує ситуацію і ускладнює їхнє становище. 

Вони, як сліпі, не розуміють, що ризикують захлинутися і розчинитися в своїй дурості і злості, як в кислоті. Якщо, звичайно, не одумаються.

– Владико, що б ви побажати віруючим Української Православної Церкви? 

– Бути Божими, а значить боятися всякої брехні і не боятися правди.

Нехай Господь зміцнює всіх і дає кожному з нас сили нести свій хрест до кінця. 

Бесідувала Наталія Горошкова