Труднощі, хвороби, невдачі, що приходять в життя, стають певною перевіркою наших слів і почуттів.

Досить легко на словах запевнити близького у своїй відданості та любові, але чи це так насправді? Неминуче настане час, коли всі слова потрібно буде підкріплювати конкретними діями.

Наприклад, дружина, яка запевняє чоловіка у своїй любові і вірності в години благополучного та комфортного життя, може з легкістю піти від нього, якщо той раптово позбудеться колишнього статусу, а сім'я – звичних матеріальних благ.

Так само як і чоловік, який безперестанку говорить молодій здоровій дружині про свої прекрасні почуття, може кинути її, якщо та почне серйозно хворіти.

Люди таким чином зізнаються, що не було справжнього кохання у їхніх стосунках. Або вони просто не здатні на справжні почуття.

Усі слова рано чи пізно перевіряються.

І людина так само проходить свою перевірку. Перевірку на щирість стосунків із Богом, на глибину своєї віри та любові, на довіру до Бога.
І тоді все стає дуже ясним.

Людина зі споживчим ставленням до Творця, яка використовує Його як чарівника, що виконує всі бажання і примхи, що прагне отримати від Бога лише матеріальні блага, може у скрутну хвилину зректися Нього, зіткнувшись з поневіряннями та втратами.

«Віра в Бога» у вигляді відвідування служб, постів та молитов, на думку таких людей, має гарантувати комфортне та безпроблемне життя. І якщо подібні очікування не виправдовуються, а ще й раптово трапляються різного роду утиски, втрати, то «віра» може похитнутись і виявитися, по суті, фікцією.

Віра не може бути без кохання. Кохання – фундамент відносин. Віра в Трііпостасного Бога – це наші стосунки із Самим Господом Богом.

Говорити «я вірю в Бога» – значить бути з Ним до кінця: і в радості, і в горі означає безумовно довіряти Йому. Не звинувачувати, не ремствувати, не зрікатися.

«Той, хто витерпить до кінця, спасеться» (Мт. 24:13). Той, хто зберіг до кінця своє кохання, буде винагороджений. Тільки любов здатна змінити життя, перетворити людину.

Віра є певним відрізком шляху, який кожному з нас потрібно обов'язково пройти. Для подолання його потрібне насамперед терпіння. Ті, хто, зібравши всі сили, дійдуть до фінішної прямої, не до середини чи якоїсь його частини, а саме до кінця, будуть врятовані. «Бо ми стали причасниками Христа, якщо тільки почате життя твердо збережемо до кінця…» (Євр 3:14).

У бурхливому морі трагічних подій, що розвиваються на наших очах, не забуватимемо, що головна незмінна реальність людського життя – це Господь і Бог наш Ісус Христос, решта – минуще і недовговічне.

Записала Наталя Горошкова