Духовні розмови.

До Церкви приходять різні люди. Багато хто зі смиренністю, скромно приймаючи те, що знаходять у Ній, а якщо бачать, як їм здається, якісь недоліки церковного життя, то терпляче їх переносять, розуміючи недосконалість земного життя і усвідомлюючи, що з вадами не досягти Царства Небесного. А є такі, хто вже з церковного порога одержимий реформаторським свербінням, хто прагне все модернізувати, змінити «в ім'я прогресу» та нових цінностей, модних на даний момент.

Звісно, у Церкві з часом відбуваються зміни. Це стосується і богослужіння. Змінюється його лад, мова. У цілому нині змінюється взаємодія зі світом. Але все це відбувається неспішно, виважено та продумано. Адже будь-яке форсування подій, під хоч би яким добрим гаслом воно проводилося, загрожує розколами і негараздами. Досить згадати розкол XVII століття, спровокований надто жвавим впровадженням реформ патріарха Никона. І в цьому випадку не варто оминати людей з особливим ультраконсервативним сприйняттям Церкви, для яких зовнішні прояви обрядовості мають цінність більше, ніж їхня суть. Але й вони чада Церкви. І до них теж потрібно шукати підхід так само, як до церковної інтелігенції. Церква не поділяє своїх дітей на більш та менш важливих, незалежно від їхніх політичних переваг, рівня освіти тощо. У Церкві важливі всі.

Загалом питання будь-яких реформ церковного устрою вкрай делікатне. Воно завжди вимагає всебічного розгляду. А найголовніше – правильних пріоритетів, особливо у відносинах зі світом.

Світ змінюється, і Церква також змінюється, але змінюється не заради світу як такого, а лише заради взаємодії з ним, заради тих людей у світі, яких можна врятувати. Адже світ залишається світом – грішним, безбожним, минаючим і найчастіше ворожим до Церкви: «І світ минає, і хіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває навіки» (1 Ін. 2:17).

Таким чином, якщо реформи в Церкві спрямовані не так для порятунку людства, як для того, щоб стати ближчими до світу, вони однозначно шкідливі. Будь-який реформатор повинен запитати себе: «У чому саме моя мета і які можуть бути наслідки? Привести до Церкви більше людей? Але чи не відштовхне моє діяння ще більше людей?» Це стосується всього: мови богослужіння, церковного календаря, управління Церквою тощо.

Якщо мета реформаторів лежить не у церковній площині, а мотивується абстрактним прогресом, бажанням бути сучасним, інклюзивним, демократичним та іншими модними гаслами, це прагнення не від Бога. Світ та його стрімки зміни та модни тенденції наздогнати неможливо, але втратити Бога в цій погоні – дуже легко. «Бо яка користь людині, якщо вона набуде всього світу, а душі своїй зашкодить?» ‒ говорить Господь.

Записала Наталя Горошкова