У періоди великих випробувань нам властиво в першу чергу звертати увагу на жахи та нещастя, що відбуваються навколо нас. А тим часом у період гонінь Церква, як ніколи, являє приклади істинно християнської жертовності та любові.

Можливо, для преси, яка нині будується на сенсаціях, насамперед, негативних, церковна тема – це в основному рейдерські захоплення храмів, вигнання громад, антицерковні законопроекти, один божевільніший за інший, зрада, підлість і брехня, але ми навіть крізь цей каламутний і душний туман бачимо світло Христове, що пробивається.

Ми бачимо парафіян, які жертвують власні будинки, щоб обладнати в них тимчасовий храм замість відібраного. Ми бачимо людей, позбавлених церков, які все одно продовжують молитися просто неба за будь-якої погоди. Ми бачимо священиків і мирян, не зламаних жодними переслідуваннями. Нарешті, ми бачимо тих, хто смиренно молиться в оточенні жорстокого глумливого натовпу, які не відповідають злом за зло. Це і є справжня Церква.

Ось уже п'ять років, як було ухвалено рішення поховати Українську Православну Церкву. П'ять років з того часу, коли вороги Церкви були упевнені, що ось нарешті більша частина духовенства і парафіян перейдуть у новостворену структуру, благословлену зі Стамбулу. Але цього не сталося.

Так, і серед апостолів знайшовся свій Іуда. І в нас, на жаль, теж знайшлися… Завжди у всі часи зустрічаються ті, що за влучним висловом апостола Іоана Богослова, «вийшли від нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, і через те виявилося, що не всі наші» (1 Ін. 2:19).

А ось церковний народ ніяк не хоче залишити свою гнану оббрешену принижену Церкву. Вже й загарбники з перебіжчиками скаржаться, що парафіян мало, що відібрані храми нема за що утримувати. Як би вони не намагалися: і богослужіння перекладали сучасною «зрозумілою» мовою, і календар запровадили новий, щоб бути «ближче до цивілізованих країн»… А люди не йдуть.

І невтямки противникам істинної Церкви, що люди йдуть до храмів не для «зрозумілості», не для розваги, не для шоу, не для національної ідентифікації і т. ін. Люди йдуть до Христа.

Та Церква істинна, де є Христос. Тому й не можуть задушити нашу Церкву, незважаючи на те, що всі репресії за ці п'ять років лише посилювалися і, певно, ще не досягли свого піку.

Але знищити Церкву неможливо, навіть якщо її заборонити на законодавчому рівні. Тому що Церква – це Христос, Церква – це люди.

Записала Наталя Горошкова