Про вірність Церкві.

Всім відомо прекрасне порівняння Церкви з кораблем, що йде крізь бурхливі води в тиху гавань спасіння. Врятуватися можна лише на цьому Кораблі. Ніякі шлюпки та човники не витримають бур та штормів.

І ось уявіть собі, що хтось із пасажирів під час сильнішого шторму почне кричати: «Нам не подобається цей корабель! Він не того кольору! Нас не влаштовують члени екіпажу! А потім вимагатимуть видати їм персональну шлюпку, щоб негайно покинути надійне судно і віддатись бурхливому і безжальному морю, яке їх тут же поглине. Божевільна картина, чи не так?  Так само божевільно виглядають в очах Господа ті безрозсудні, які нині закликають покинути наш рятівний корабель – Церкву.

Так, на нашій землі зараз ллється кров. Ситуація видається критичною. Емоції зашкалюють. Але хоча будь-які емоції зараз можна зрозуміти, це зовсім не означає, що треба приймати рішення під впливом цих емоцій.

Давайте озирнемося на багатовікову історію Церкви християнської – скільки за цей час сталося різноманітних жахливих подій, воєн, повстань, кровопролитть, епідемій, стихійних лих. І в будь-який з цих періодів люди були схильні до страху, жаху і трепету. Але чи зміг би їх врятувати відхід із Церкви? Ні, не в цьому тимчасовому житті, а в житті істинному, вічному житті.

Так само і зараз, як ніколи, клірики мають бути зі своїм народом, ділити з ним усі його біди, прикрощі та трагедії. Допомагати, втішати та вести. Але бути з народом не означає йти на поводу в емоцій. Допомагати не означає розділяти паніку, втішати не означає роздмухувати пожежу ненависті, вести не означає політиканствувати.

Дорогі отці та браття, саме зараз ми повинні бути опорою для людей, тому необхідно максимально стримуватися і завжди пам'ятати свої священичі клятви. І вже точно гнати всі думки покинути Церкву – наш рятівний корабель. Буря неодмінно пройде, адже Господь наш – єдиний, хто може її втихомирити, але розбиті дошки розтрощених штормом шлюпок вже не можна буде зібрати. А Церква буде існувати вічно.

Записала Наталя Горошкова