Думки архімандрита Маркела (Павука).

Щодня зранку та ввечері, а також перед трапезами ми читаємо молитву «Отче наш», в якій просимо: «Да святиться ім’я Твоє» (Мв. 6:9). Кожен християнин, щоб бути, за Заповіддю Спасителя, світлом для цього світу (див. Мв. 5:16), мусить іти проти його звичаїв і традицій. Бо Христос каже: «Коли хто хоче йти за Мною (тобто хоче бути схожим на Нього), хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною…» (Мв. 16:24). Легше це робити, коли поряд є багато людей, які можуть тебе в цьому підтримати своїми молитвами та добрими порадами. Проте надзвичайно важко це робити наодинці, тобто бути першопрохідником. Ось такою відважною людиною був преподобний Антоній Києво-Печерський та й усі інші преподобні, що спочивають у Ближніх печерах Лаври.

Преподобний Антоній, задля того, щоб догодити Богові, навчитися підкорювати свої пристрасті та здобути чесноти, не побоявся піти за тисячу кілометрів від своєї рідної домівки аж на Святу Гору Афон. Коли він там духовно зміцнився так, що міг інших людей просвітити святою духовною наукою, то повернувся на Батьківщину, щоб тут також посадити виноградник благочестя.

Де він поселився? Не в багатих хоромах, а в печері, яку колись  викопав один із перших київських митрополитів Іларіон. Нині не лише світські нецерковні люди, а й ченці жадають комфорту й без нього вже не уявляють життя. А преподобні печерські дотепер мовчки через свої святі мощі й далі нас викривають і стверджують, що досягнення комфорту не має бути основним сенсом життя. А що тоді? Це богодогоджання та здобуття світла благодаті Святого Духа.

Коли ми проходимо довгими лабіринтами печер, то кожен святий, який тут лежить, вчить нас внутрішньої боротьби із собою заради здобуття благодаті. Усі преподобні затвірники – Афанасій, Онисим, Анатолій, Сисой, Феофіл, Авраамій, Ісаакій – мовчазно повчають позбавлятися гордині, марнославства та суєти цього світу і звершувати постійну молитву. Святі пісники – Макарій, Пимен та Феофан – вчать приборкувати своє черево, не об’їдатися й не обпиватися, а вести здоровий, тверезий спосіб життя. Преподобний Микола Святоша наставляє не приліплятися і не зловживати владою, цілком віддавати життя своє служінню Богу та людям. Преподобний Іоанн Многостраждальний та Мойсей Угрин вчать долати блудну пристрасть. Дванадцять майстрів грецьких зодчих Києво-Печерської Великої церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці і преподобний Авраамій Працелюбний вчать любити працю й у такий спосіб долати лінь та нудьгу. Преподобний Онуфрій Мовчазний наказує бути небагатослівними, говорити лише з метою користі близьким. Преподобномученики Григорій Чудотворець, Євстратій та Онисифор Сповідник вчать відважно сповідувати свою віру та не зраджувати Церкву. Преподобні Пимен Багатохворобливий та Никон Сухий радять не ремствувати у хворобах, а терпляче нести свій хрест. Преподобні Нифонт, єпископ Новгородський, Симон, єпископ Суздальський, преподобний Нестор Літописець показують, як поєднувати побожне життя з книжковою наукою. Преподобний Ілля Муромець вчить про необхідність накопичення не лише фізичної, а й духовної сили та відваги. Преподобний Марк Гробокопатель наставляє завжди пам’ятати про смерть, щоб запобігти усякому гріху.

Кожен із нас також постійно веде схожу духовну боротьбу, але, на відміну від святих, які виходили із цієї боротьби переможцями, ми зазвичай виходимо з неї переможеними. На жаль, при цьому ми схиляємо своє серце «до речі лихої, щоб учинки робити безбожністю» (Пс. 140:4). Тобто по-різному починаємо виправдовувати свої гріхи: «Усі грішать, а чому мені не можна?» Хтось пояснює гріхи молодістю та має намір каятися лише на старість. Багато людей грішать тому, що маловірні й бояться виділятися серед інших праведним життям, а дехто надмірно піклується про своє здоров’я та має страх, що пошкодить його стриманістю.

Однак що більше ми себе бережемо та жаліємо, задовольняючи свої пристрасті, то більше духовно й фізично калічимо. Ми перетворюємося на сіль, яка втратила свою силу і яку викидають геть, щоб топтали її люди (Мв. 5:13). Що більше ми зрікаємося себе, долаємо свої душевні та тілесні недобрі звички, то більше в нашому серці накопичується любові, милосердя й радості.

Отже, дорогі браття й сестри, нині, коли доступ до мощей преподобних для більшості людей перекрито, задумаймося, чому так сталося? Чи тому, що всі преподобні отці є мовчазними викривачами лукавства, неправди та злоби цього світу, чи тому, що ми їх прогнівали своїм байдужим, малодушним, маловірним ставленням до справи спасіння душі? Певно, правдиві обидві причини. А тому посилимо свою молитву, свою працю, спрямовану на викорінення пристрастей задля здобуття благодаті Святого Духа. Як повчав своїх учнів духовний старець, про якого йдеться в Давньому патерику, «якщо будете жити благочестиво та виконувати Заповіді Божі, то дикі варвари сюди не прийдуть і не зруйнують це святе місце, а якщо будете жити недбайливо та ліниво до справ благочестя, то всі загинете».

Сугубо помолимося нашим преподобним отцям Києво-Печерським, щоб Господь змилувався над нами, простив наші вольні й невольні гріхи і щоб ми, подібно до них, не боялися трудитися задля благочестя, задля стяжання благодаті Божої та стали світлом для цього світу.