Бесіда з Блаженнішим Онуфрієм, Митрополитом Київським і всієї України.

– Ваше Блаженство, свято Святої Трійці, П'ятидесятниці, називають днем народження Церкви Христової. Але не всі знають чому?

– Людині, християнину, який живе життям Церкви, тобто дотримується постів, молиться, сповідається, причащається Святих Христових Тайн, робить добрі справи і бореться зі своїми вадами і недоліками, не потрібно пояснювати, що таке Церква і що таке П'ятидесятниця. Все це він розуміє не тільки розумом, але й душею і серцем. А для нас, які не прийшли в таку духовну міру, Свята Церква з любов'ю нагадує не тільки про народження Церкви, але про весь шлях підготовки до цієї Священної події. Це буквальне нагадування Свята Церква робить протягом всього кола річних свят і богослужінь, особливо починаючи з Великого посту. У період Великого посту Свята Церква буквально веде нас за Христом під час Його суспільного служіння, страждань, вільної Хресної смерті і вільного поховання. На Великдень Свята Церква єднає нас з Воскреслим Спасителем, наповнюючи всіх радістю повернення нам втраченого Раю. Від Великодня до Вознесіння Свята Церква нагадує нам про сорокаденне перебування Воскреслого Христа з апостолами і Його чудесне Вознесіння на Небо. Десять днів по тому, після Вознесіння Спасителя на Небо, коли апостоли зібралися в Сіонській горниці, на них зійшов Дух Святий і у вигляді вогняних язиків спочив на кожному з них. Святий Дух наповнив апостолів чудовою мудрістю і силою, якою вони, спершу прості рибалки, просвітили і навернули від зла до добра весь світ. Ось цей благословенний день, коли на апостолів зійшов Дух Святий, і є днем народження Церкви Христової. Вона – містичне, тобто таємниче Тіло Христове, главою якої є Сам Христос. Церква подарована нам, віруючим у Христа як Сина Божого і Спасителя світу, Вона як духовний корабель, проводить нас через бурхливе море земного життя до того благословенного місця, де Спаситель приготував нам обителі радості миру і вічного блаженства.

Створення Церкви і є виконанням обітниці Спасителя, яке він дав Своїм учням: «І ось Я з вами в усі дні до кінця віку» (Мф. 28:20). Спаситель як Син Божий і Слово Боже, як Творець світу завжди зі своїм творінням, він промишляє і утримує все. Він – наше життя, але в Церкві Спаситель перебуває особливим чином, Він тут – як Боголюдина. У Церкві Христос Спаситель з'єднує нас із Собою через залучення до Церковних Таїнств, особливо через Таїнство Божественної Євхаристії, де ми смакуємо Його Божественне Тіло і п’ємо Його Божественну Кров, які роблять нас здатними вміщати в себе ту Божественну благодать, яка вводить нас у вічне життя і блаженство.

– Ваше Блаженство, ми бачимо, як ворог роду людського і в наші дні воює проти Церкви Христової. Народжуються, не без втручання «сильних світу цього», нові псевдоцеркви, і представникам «ієрархії» цих «церков» передаються наші старовинні храми, розкольники захоплюють їх у селах і містах... Все це відбувалося при повному мовчанні влади, а частіше – з її легкої руки... Як розібратися звичайному, «пересічному громадянину», в який храм можна ходити, а в якій не можна? Адже зараз багато хто відвідує храми розкольників, виходячи виключно з політичних поглядів і настроїв…

– Дійсно, сьогодні з'явилися нові псевдоцеркви. Вони виникли завдяки втручанню деяких політиків у життя Церкви. Політики, що сміють вторгатися в життя Церкви, сприймають Церкву як політичну організацію. В силу недостатності свого особистого духовного рівня вони не бачать в Церкві Христа. Вони не розуміють, що Главою Церкви є Христос. Вони бачать церковний трон, а сидячого на цьому троні Христа не бачать. Особиста гординя спонукає їх сісти на Церковний трон, і тут починається трагедія: політик лізе на трон, а трон від нього йде.  Політики полюють за церковним майном, до якого вони, до речі, не мають жодного відношення, вони забирають храми, лихословлять віруючих, ображають і гноблять їх, намагаючись таким чином залізти на Церковний трон, але і тут їх спіткала невдача. Але Бог їм суддя, ми молимося, щоб Господь просвітив їх світлом Своєї істини.

А на питання, в який храм треба ходити, відповім так: ходіть в той храм, де шукають Царства Божого і правди його, в цьому храмі живе Христос, в інших же храмах його немає. Шукайте Христа, живіть з Христом – і будете щасливі і благословенні.

– Як відомо, новостворена «ПЦУ» (з Томосом патріарха Варфоломія) претендує на канонічність і єднання з Помісними Церквами світу.

– Жодна з Помісних Церков не визнала «ПЦУ», деякі з Помісних Церков зробили офіційні заяви про невизнання. Церковна історія свідчить, що жоден розкол не приніс користі, розколи здатні приносити тільки шкоду. Господь створив Церкву, яка є духовним кораблем, веде людину через бурхливе море земного життя до життя вічного. Диявол, знаючи, що Церква є кораблем спасіння, з перших днів створення Церкви Христової воює проти Неї. Але Господь попередив віруючих, сказавши, що ворота пекла Церква його не здолають (Мф. 16:18).

– Ваше Блаженство, дозвольте вам поставити суто журналістське запитання: що для Вас Церква?

– Пригадую одну книгу нашого світлої пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира, яка називалася «Православна Церква... в Ній моє життя». Те ж саме можу сказати і я. Церква – це моє життя. Думаю, і кожен справжній християнин мислить так само.

– У своїх проповідях часто нагадуєте про необхідність молитися, виконувати нехай невелике, але регулярне молитовне правило.  Однак буває, що настають важкі життєві обставини, втрачається молитва, навіть віра в допомогу Божу. Як зберегти мирний дух і молитовність?

– Кожне життєве випробування – своєрідний іспит нашої віри. Потрібно завжди пам'ятати, що без волі Божої або попущення Божого нічого не відбувається ні на землі, ні в житті кожної окремої людини. Чим більше ми покладаємося на Його волю, тим легше переживаємо випробування. Але якщо трапиться нам розгубитися, впасти духом, загубити духовні орієнтири, просто кажучи – заблукати в самому собі, як в лісі, то лякатися не треба. Потрібно, як воїн на фронті, проявити мужність, слід змусити себе встати і через покаяння піти або навіть поповзти до Христа, тоді Господь піде нам назустріч, як Батько блудного сина, і знищить у нас зневіру, маловір'я і легкодухість. Потрібно звернутися до Господа, як волав до Нього пророк Давид у важку хвилину життя: «Гласом моїм до Господа взиваю, і почувши мене від гори святої Своєї. Я заснув (духовно), спав і встав, бо Господь захистить мене» (Пс. 3). Ці слова щодня звучать в храмах Божих, і нам потрібно їх пам'ятати і у важкі хвилини повторювати, як повторював їх пророк Давид. Важливо завжди змушувати себе мужньо повертатися на колишні позиції духовного життя.

– Ваше Блаженство, яким молитвам потрібно віддавати перевагу?

– Усі молитви, пропоновані Церквою, є спасительними. Святі отці завжди віддавали перевагу коротким молитвам, які добре і зручно творити у всякий час. Особливо поширеною є молитва Ісусова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Але творити цю молитву потрібно усно, тобто вимовляти її вустами. Якщо ж хто хоче займатися розумною молитвою, це потрібно робити під керівництвом досвідченого духівника.

– Вам часто доводиться приймати важливі рішення, які можуть торкнутися долі багатьох людей. Як ви приймаєте їх, знаючи, що вони доленосні, стосуються мільйонів людей?

– Всякий єпископ, роблячи будь-які заяви або приймаючи рішення, повинен робити це не від себе особисто, а від імені Церкви, керуючись Соборним розумом. Звичайно ж, як всякий християнин, я також молюся, щоб Господь напоумив і управив мене з Його волі відповісти на поставлене мені важливе питання.

– Що б Ви побажали нашим читачем у святі дні П'ятидесятниці?

– Бажаю кожному з нас показати, що ми є справжніми християнами. Адже бути християнином, членом Церкви Христової – велика честь і велика радість для кожної душі. Бажаю собі і всім нашим читачам бути гідними цього високого звання: християнин. 

З Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм
розмовляв диякон Сергій Герук