Зараз все більше людей захоплюються гіпертрофованим «здоровим способом життя», ведуться на будь-яких дієтологів-шарлатанів, купують сумнівні БАДи, готові «залікувати» всіх навколо себе, особливо свою сім'ю. Що можна про це сказати з точки зору віруючої людини?

Здоров'я – дар Божий. Дбати про своє здоров'я необхідно, а виявляти у цьому відношенні недбалість нерозсудливо. Однак при всьому бажанні ми не змогли б знайти такий Божий дар, який давався б для того, щоб стати для людини метою і сенсом життя, оскільки мета у християнина, як відомо, одна – спасіння душі, все ж решта дано нам Богом як засоби або для спасіння або просто для життя. Тому дбати про здоров'я, повторюся, потрібно. І наше звичне з дрімучих радянських часів «саме пройде», «переболить» і «поки можна терпіти» свідчить не про терпіння, мужність і самозречення, а про нерозсудливість, безвідповідальність і недалекий розум. І якщо існує серед православних така крайність, як відмова від лікування хвороб (бо воля Божа), лікування всього і вся корінцями й травами та і взагалі нехтування тілесним здоров'ям як таким, то тільки тому, що деякі так і не зуміли подолати в собі помилку щодо того, що страждання потрібне для порятунку. Так що над тими, хто, будучи здоровим, щорічно відвідує кардіолога, робить флюорографію, раз на півроку буває у стоматолога і регулярно здає аналізи, іронізувати не варто. Навпаки, з них не завадило б брати приклад. А ось тим, хто буває у лікаря лише тоді, коли щось заболить, є над чим замислитись.

Втім, це одна сторона. Є, на жаль, та інша. І полягає вона у перетворенні турботи про здоров'я на манію. Коли різноманітні системи вправ, режими харчування, прийоми вітамінних комплексів і хитромудрі практики перетворюються на сенс життя. Упевнений, хоч раз-другий, а ви таких одержимих зустрічали. Мені ось, як власнику зайвої ваги, не раз доводилося ставати об'єктом нав'язливої ​​пропаганди здорового способу життя. Буває, наприклад, сидиш у храмі на чергуванні, приходить з яким-небудь питанням любитель здорового способу життя і через хвилину-другу розмови на заявлену тему раптом переключається на свою улюблену. Правда, я в цьому відношенні дещо нетиповий співрозмовник: на чергове питання, чи хочу я схуднути, цілком щиро відповідаю негативно, спроби спекулювати на властивих товстунам комплексах у моєму випадку не працюють, тому що таких комплексів у мене немає, і розмова дуже швидко перетворюється на порожнє розхвалювання здорового способу життя, яким я, як правило, слухаю виключно із-за нудьги. Підсумок таких розмов теж завжди один: співрозмовники йдуть розчаровані і спантеличені. Ще б пак, вони тільки й живуть, що поїданням пророщених зерен, милуванням власною спортивністю та демонстрацією досягнень в «Інстаграмі», а тут якийсь товстий піп слухає їх із сонною розсіяністю і навіть заради ввічливості не вдає, що йому цікаво… Згадую я про це до того, що в процесі спілкування з фанатами здорового способу життя зробив цікаве спостереження: всі вони, хоч би якими різними системами ЗСЖ не захоплювалися, чи то біг вранці, здорове харчування, дихальні практики або все разом, якісь напрочуд однакові. Вони навіть спочатку когось смутно нагадували. Десь я таке вже бачив, тільки раніше, коли ще не було цих зожників, коли словосполучення «здоровий спосіб життя» асоціювалося виключно з радянським журналом «Тверезість і культура», а сам я був худим і навіть спортом займався. Так, напевно, бачив. У п'ятидесятників, яким і сам був якийсь час перед воцерковленням. Ну ось, що називається, один на один! Та сама непохитна впевненість у власній правоті, та ж переконаність у необхідності долучити до свого захоплення всіх і кожного, та ж нав'язливість разом із невмінням слухати співрозмовника. Я, звичайно, не стверджую, що захоплення здоровим способом життя подібне до сектантства, проте загальні риси іноді просто неможливо не помітити.

Головна проблема в тому, що людина взагалі, а сучасна людина особливо не знає, та схоже і не дуже хоче знати, почуття міри. Здоровий спосіб життя - це добре рівно доти, доки він служить засобом підтримки здоров'я. Але ж він перетворюється на діагноз тоді, коли стає світоглядом, коли з способу життя перетворюється на її сенс. Однак, непоміркованість на цьому не зупиняється і ось уже фанат ЗСЖ починає тероризувати близьких, що особливо добре вдається сімейним жінкам, які з легкістю садять на немислимі дієти чоловіків і загодовують дітей всілякими вітамінами та добавками. Нав'язливо пропагувати власне захоплення, як правило, не доречно і без толку. Приставати до інших з розповідями та пропозиціями на межі хамства, наприклад, до товстунів з питаннями про бажання схуднути або до тих, хто зібрався на шашлики з розповідями про те, що їсти м'ясо – це те ж, що і займатися трупоїдством. Підсумок буває майже завжди однаковий: нещасний зожник нерідко перетворюється на об'єкт глузування, у кращому випадку його відкрито ігнорують, у гіршому – він іноді буває битий, у найгіршому – знаходить однодумців і поступово йде від реальності у вигадану систему пріоритетів, у якій якщо Богу місце і є, то тільки з тієї причини, що, пославшись на Біблію, можна з розумним виглядом розмірковувати про шкоду вживання свинини (втім, як на мене, Коран для цих цілей згодиться куди краще).

Тому з усією відповідальністю можна стверджувати, що з погляду віруючої людини здоровий спосіб життя корисний і добрий як засіб підтримки здоров'я. І цілком неприйнятний як світогляд, ідея чи сенс життя.

Протоієрей Володимир Пучков