Кожному сьогодні тривожно, за своє життя, за життя близьких, але є ким надихатися, з кого брати приклад. 

Війна несе ризики всім людей, які мають до неї те чи інше ставлення. Хоча ризик і має на увазі можливість страждання або смерті, але він так само залишає, нерідко і дуже великий шанс на продовження життя. Зовсім інша річ – страта. Я нікого не лякаю, просто хотів би згадати про гоніння, зведені знаменитим імператором Марком Аврелієм.

Як часто це буває, біда прийшла, звідки її не чекали. Марк Аврелій був не просто добрим адміністратором, він був філософом-стоїком, в його особі на трон зійшла людина, що була концентрацією найчистішої філантропічної філософії Стародавньої Греції. Ось як описує правління Марка Аврелія римський історик Марк Капітолін: «Не було жодної різниці між його царюванням та правлінням самої вільної держави. У всьому він показував велику поміркованість, утримуючи людей від зла та збуджуючи до добра. Він ставив своїм завданням злих робити добрими, а добрих чудовими. Він намагався за кожен злочин накладати менше покарання, ніж яке належить згідно із законом». Доходило до того, що милосердя правителя викликало у римлян навіть подив і його називали «старою бабою-філософинею». Звідси виникає цілком природний подив: як такий доброчесний і розважливий імператор міг звести гоніння на християн?

Все не так уже й складно. Просто в особі Марка Аврелія поєднувалися два типи людини: милосердний філософ та забобонний язичник. Язичництво, як релігійний культ, було для імператора дуже дорого, при тому, що стоїцизм він засвоїв у досить гордій формі. Це і нам нагадування, що гордець не обов'язково повинен виявлятися в гордовито задертому підборідді та пишномовних фразах. Нерідко гординя ховається за личиною миролюбності та лагідності, але рівно доти, доки вона не зіткнеться з протидією чи навіть простим інакодумством. Так сталося і з Марком Аврелієм, адже християнство стало не просто однією з релігій Римської імперії, але релігією, що скидала таке улюблене августом язичництво. До другої половини II століття воно переживало значний занепад, але не для імператора, що буквально з дитячою щирістю вірив у реальність богів. Крім того, Марк був державником до глибини душі, а причиною цього була та сама стоїчна філософія, в пантеїстичних поглядах якої приватне приносилося в жертву загальному, тобто благо імперії важливіше блага окремих людей чи груп. Християни ж, які шанували себе, насамперед, громадянами Небесного Царства і тут не могли не увійти в конфлікт із кесарем.

І ось Марк Аврелій видає укази про гоніння на християн. Апологет Мелітон Сардійський називає їх настільки жорстокими, що такого ставлення не заслуговували навіть найдикіші варвари. Попереднім гонителем християн був імператор Траян, але, порівняно з ним, нові утиски мали свої характерні риси. Тепер послідовників Христа наказувалося не лише заарештовувати та карати за відкрите сповідання віри, а й спеціально шукати. Сищики у своїй старанності не гидували навіть тортурами, яким, наприклад, піддали рабів сщмч. Полікарпа Смирнського, щоб впізнати його місцезнаходження. Другою рисою гоніння Марка Аврелія було не просто бажання покарати «непокірних» християн, але всіма способами обернути їх у язичництво. Тут також пускалися в хід всілякі засоби мук: «Дивувалися глядачі, – пише Євсевій Кесарійський, – бачачи, як мученики розсікалися бичами до найглибших жил і артерій, так що відкривалися навіть нутрощі; під них підстилали морські раковини та гострі уламки і взагалі проводили через усілякі види тортур». Судочинство, на відміну гоніння Траяна, приймало свідчення донощиків, яким видавалося ще й винагороду, від чого бажаючих обмовити християн з'явилося безліч. Ще одна характерна риса цього гоніння полягала в тому, що навіть людей, які відреклися від Спасителя, продовжували тримати під вартою і навіть катувати. Відбувалося це тому, що на християн, крім чисто релігійних, зводилися ще інші, абсолютно абсурдні звинувачення. Саме в цей період зароджуються розповіді про поїдання дітей та інші нісенітниці.

Трохи узагальнивши історію та суть гоніння Марка Аврелія, варто тепер сказати і про самих мучеників. У ту епоху, наприклад, були складені такі документи як акти Ліонських і В'єнських мучеників, що багато в чому належать перу сщмч. Іринея Ліонського і розповідають про подвиг християн Галлії. Їх не просто переслідували представники влади, але ненавидів навіть простий народ: «Мало того, що для нас закрито був вхід у будинки, лазні, народні площі, – читаємо в актах, – нам не можна було показуватися в будь-якому місці». Якби щось подібне відбувалося сьогодні, то тільки за те, що у нас на шиї висів натільний хрестик, нас би били, закидали камінням, грабували та тягали вулицями. Звичайно, були і такі, хто зрікався своєї віри, але були і християни дивовижної стійкості і мужності. Для прикладу давайте вчитаємося в розповідь про одну з мучениць: «Бландіна виповнилася такої сили, що самі мучителі її, що змінювали один одного і всіляко мучили її з ранку до вечора, нарешті втомилися, знемогли і визнали себе переможеними, бо не знали вже, що більше робити з нею». А ось як повівся сщмч. Санкт, диякон В'єнський:
«Тим часом як язичники пригнічували сповідника тривалістю і тяжкістю тортур, він з твердістю протистояв їм, так що навіть не оголосив ні свого імені, ні народу, ні міста, звідки він, ні того, чи вільний він, але на всі ці питання відповідав лише: "Я християнин"».

Про мучеників періоду гоніння Марка Аврелія можна розповідати ще довго, тоді ж постраждав і знаменитий Юстин Філософ, але про найголовніше ми поговорили. Отже, повчальними для нас є ненависть народу, від простого люду до можновладців, і мужність з якою християни зазнавали утисків і мук. Незважаючи на весь жах війни, сьогоднішня ситуація набагато легша, хоча, вірніше, напевно, навіть не можливо порівнювати II і XXI століття, а просто надихатися подвигом стародавніх християн при несенні тягарів, які випали на нашу долю. Якщо вони змогли, то ми зможемо, якщо вони з гідністю і вірою понесли свій хрест, то й у нас вийде. Світ хиткий, опори в ньому – ненадійні. Лише Господь ніколи не підведе і вірним Йому обов'язково дасть сили йти далі.

Протоієрей Володимир Долгих